Це сталося, коли я їхав автобусом від термінала до літака, щоб потрапити на інший рейс. Раптово водій отримав по рації наказ зупинитись. Ми почали хвилюватися, що спізнимося на літак. Один пасажир не витримав і накинувся на водія, вимагаючи від нього, щоб той проігнорував наказ; він погрожував йому “всіма карами закону”. Аж ось всі побачили, як до автобуса з усіх сил біжить службовець аеропорту. Глянувши на розлюченого пасажира, службовець з переможним виглядом протягнув йому портфель. Перевівши подих, він сказав: “Ви залишили свій портфель. Я чув, як Ви казали, що їдете на дуже важливу зустріч, і подумав, що він Вам дуже знадобиться”.

Інколи я виявляю до Бога нетерпіння – особливо, що стосується Його повернення. “Чого Він бариться? Чого Він ще чекає? – інколи думаю я. – Стільки трагедій навколо! Стільки страждає дорогих нам людей! І навіть стреси у щоденному житті стають, здається, більшими за гірські вершини за небосхилом.

А потім хтось свідкує, що тільки-но пізнав Ісуса або побачив, як Бог учинив дивні діла серед вкрай заплутаної, здавалося, ситуації, і я відразу згадую той урок в автобусі на шляху до літака. Такі історії вказують, що Бог усе знає, а я багато чого не знаю. Йдеться про Божий план спасіння: Він ще дає час тим, хто не пізнали Ісуса Христа (2 Петр. 3:9).