Мій син Хав’єр у дитинстві любив дарувати мені квіти. Я з вдячністю приймала від нього як тільки-но зірвану рослинку, так і розкішні квіти, що він купував з татком. Одного разу Хав’єр подарував мені чудовий букет штучних квітів. З посмішкою він поправляв у скляній вазі шовкові білі лілії, жовті соняшники й пурпурні гортензії. “Дивись, мамо, – вони вічні, – сказав він мені. – Як і моя любов до тебе”.

Пройшов час, мій син вже став дорослим. Пелюстки штучних квітів стерлись, полиняли. Однак “вічний букет” і досі нагадує мені про любов мого сина. А ще цей букет нагадує про те, що дійсно є вічним – про безмежну й нескінченну любов Бога (Іс. 40:8).

Коли ізраїльтяни проходили крізь тривалий період жорстоких випробувань, пророк Ісая втішав їх, спонукаючи вірити вічним Божим словам (Іс. 40:1). Пророк проголосив народу, що Бог вже сплатив борги їхніх гріхів (Іс. 40:2) і гарантує здійснення надії на прихід Месії (Іс. 40:3-5). Люди повірили Ісаї, тому що змогли перевести погляд зі своїх обставин на Бога. В цьому світі, де багато нещасть і немає ні в чому впевненості, думки смертних людей дуже мінливі, обмежені (Іс. 40:6-7). Проте можемо довіряти незмінній любові Бога, Його характеру, що відкритий нам на сторінках вічного, незмінного Слова Божого.