Дивлячись на свою руку, я часто згадую, що загубила весільну обручку. Під час однієї поїздки я пакувала свої речі і десь її поклала, що й досі не знаю, де саме.

Я з деяким острахом розповіла своєму чоловіку про таку прикру необачність. Хвилювалась, як він сприйме цю неприємну новину. Але він більше виявив співчуття й піклування про мене, ніж переймався втратою подарованої ним обручки. Однак я інколи хочу якимось чином відшкодувати це, якось заробити його ласку. Але він ніколи не згадував про мою необачність.

Занадто часто ми згадуємо свої гріхи з відчуттям, що маємо якось заробити Боже прощення. Але Бог чітко вказав, що саме Його благодаттю, а не своїми ділами ми спасенні (Еф. 2:8-9). Говорячи про новий заповіт, Бог пообіцяв колись Ізраїлю: “Їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха!” (Єр. 31:34). Ми маємо Бога, Який пробачає і більше не згадує наші гріхи й провини.

Інколи ми можемо почуватись винними через те, що зробили в минулому, але потребуємо вірити в обітниці Божого прощення, довіряти благодаті Бога через віру в Ісуса Христа. Ця добра новина має спонукати нас до вдячності й сповняти впевненістю у прощенні, яку нам дарує віра. Бог забуває про наші гріхи, коли пробачає.