Сталося, що коли я написала своїй подрузі листа, в якому категорично не погоджувалась із нею, вона не відповіла мені. “Невже я перегнула палку?” – подумала я. Мені не хотілось погіршувати ситуацію, дошкуляючи їй, але не хотілось також, щоб ця ситуація залишилась невирішеною до її закордонної поїздки. Протягом наступних кількох днів я молилась за подругу щоразу, як згадувала про неї. Але не знала, що робити далі. Потім одного ранку я зустрілась із нею, коли прогулювалась місцевим парком. Біль відобразився на її обличчі, щойно вона побачила мене. “Дякую Тобі, Господи, що дав мені можливість поговорити з нею”, – прошепотіла я, підійшовши до неї з привітною посмішкою. Ми мали відверту розмову і змогли вирішити всі свої проблеми.

Буває так, що образа і мовчанка створюють перепону у відносинах. Здається, що нічого не можна вдіяти. Але апостол Павло пише в Посланні до ефесян, що ми покликані звершувати працю миру і єдності через Святого Духа. Тому маємо зодягнутись у шати покори, лагідності й довготерпіння, шукаючи Божого зцілення наших стосунків. Бог прагне для нас єдності у Святому Дусі, тому може підготувати для нас несподівані зустрічі. Це може відбутись навіть у парку під час прогулянки.