У 2011 році дев’ятибальний землетрус і викликане ним цунамі забрали життя майже 19 000 людей і зруйнували 230 000 домівок в районі на північному сході від Токіо. Після цієї катастрофи народився проект “Нозомі” – в перекладі з японської “Надія”, − який давав постраждалим можливість заробляти гроші, мати друзів і, головне, вірити, що Бог піклується про них.

Жінки, які брали участь у цьому проекті, ходили по руїнах домівок і шукали порцелянові черепки, які потім шліфували, насаджували на спеціальні з’єднувальні деталі і робили з них ювелірні вироби. Потім вони продавались, даючи жінкам засоби для існування, і були символом їхньої віри в Христа.

За новозавітних часів було звичним ховати цінності в простих глиняних горщиках. Апостол Павло, проводячи паралель, зображає Євангелію як скарб, що утримується у крихкому єстві послідовників Христа – “у посудинах глиняних” (2 Кор. 4:7).

Коли Бог перебуває в цих недосконалих, розбитих уламках нашого життя, цілюща надія на Його силу стає більш зримою для інших людей. Звісно, після Божої відновлювальної праці в наших серцях часто залишаються шрами. Але, можливо, саме ці лінії тріщин у нашому гіркому досвіді створюють ті вигравірувані контури, що роблять Христовий характер в нас більш видимим для інших.