Я ріс в 1950-х роках і ніколи не піддавав сумніву питання расизму та дискримінації, які пронизували щоденне життя міста, в якому я жив. В школах, ресторанах, громадському транспорті, спальних районах люди з різними відтінками шкіри були відокремлені.

Моє ставлення змінилося в 1968 році, коли я пішов служити до армії. В нашій компанії були молоді люди з різних культурних груп. Незабаром ми збагнули, що маємо розуміти та приймати один одного, працювати разом та досягати спільних цілей.

Коли апостол Павло писав до церкви першого століття в Колосах, йому було відомо, наскільки різноманітними були її члени. Він нагадав їм: “Де нема ані геллена, ані юдея, обрізання та необрізання, варвара, скита, раба, вільного, − але все та в усьому Христос!” (Кол. 3:11). Групу, в якій і зовнішні, і внутрішні відмінності могли легко розділити людей, Павло закликав: “зодягніться… у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння… А над усім тим зодягніться в любов, що вона союз досконалости!” (Кол. 3:12, 14).

Застосування цих принципів на практиці часто може виглядати для нас чимось недосяжним, але це те, до чого Ісус кличе нас. У віруючих людей є дещо спільне. Це любов до Господа. Саме завдяки цьому фундаменту ми шукаємо порозуміння, миру та єдності як члени Тіла Христового.