Маючи схильність до песимізму, я швидко роблю висновки, що ті або інші ситуації відіграють в моєму житті негативну роль. Коли, незважаючи на всі зусилля, щось руйнує мій проект на роботі, дуже легко приходить переконання, що вся моя робота не матиме успіху. І взагалі, горе мені, бо я – жахлива мати, яка неспроможна нічого зробити путнього. Невдачі в одній сфері мого життя чомусь роблять мене зневіреною у багатьох інших сферах.

Не важко уявити, якою могла бути реакція пророка Авакума на те, що Бог показав йому. Він мав вдосталь причин для відчаю, коли побачив, які жахливі події чекають на Божий народ. Майбутнє дійсно здавалося безнадійним – ані врожаю, ані їжі, ані елементарного комфорту. Слова пророка спочатку штовхали мене у трясовину песимізму й безнадії, але потім, наче всупереч самому собі, пророк підняв мене з цієї трясовини відчаю наступними словами: “То я Господом тішитись буду й тоді” (Ав. 3:18). Незважаючи на всі труднощі, Авакум знайшов джерело радості в Господі.

Хоча ми маємо схильність перебільшувати свої проблеми, проте пророк Авакум побачив дійсно неймовірні випробування, що мали прийти. І якщо він зміг прославляти Бога в такі хвилини, то й ми напевно зможемо. Якщо в серце проникає відчай, потрібно підняти очі до Бога, Який спроможний підняти нас із будь-якої трясовини.