Перебуваючи посеред натовпу, який зібрався подивитися на неймовірні трюки мотоциклістів, я мала стати навшпиньки, аби хоч щось побачити. Озирнувшись навколо, я помітила трьох дітей, які залізли на дерево. Судячи з усього, вони теж не змогли пробратися вперед, тому вирішили побачити виставу зверху.

Спостерігаючи за дітьми, які визирали зі свого високого місця споглядання, я згадала Закхея, про якого Лука говорить, що “він був старший над митниками, і був багатий” (Лк. 19:2). Євреї вважали митників зрадниками, бо ті працювали на римську владу, збираючи податки з ізраїльтян, і часто вимагали додаткові гроші для самих себе. Отже, Закхей імовірно уникав своєї громади.

Коли Ісус проходив через Єрихон, Закхей хотів побачити Його, “але з-за народу не міг, бо малий був на зріст”. Відчуваючи безнадійність і самотність, він виліз на фігове дерево, аби хоч звідти угледіти Ісуса (Лк. 19:3-4). Саме там, за межами юрби, його знайшов Ісус і оголосив про Свій намір стати гостем в його домі (в. 5).

Історія Закхея нагадує про мету приходу Ісуса – “знайти та спасти, що загинуло”. Господь пропонує дар спасіння кожному (Лк. 19:9-10). Якщо ми відчуваємо себе відтиснутими натовпом або викинутими на задвірки суспільства, можемо не сумніватися, що навіть там Господь знайде нас.