На медовий місяць Уолтеру Діксону виділили всього п’ять днів, після чого відправили на Корейську війну. Менше ніж через рік військові знайшли на полі бою мундир Діксона, в кишенях якого були листи від дружини. Військові чиновники повідомили молодій дружині, що її чоловік загинув у бою. Насправді Діксон був живий і наступні 2,5 роки провів у полоні. Увесь цей час він міркував, як повернутися додому. Діксон п’ять разів намагався втекти, однак невдало. Нарешті його звільнили. Можете уявити, який шок справило його повернення!
Божий народ знав, що таке бути в полоні далеко від рідної землі і прагнути повернутися додому. Через свій бунт проти Бога ізраїльтяни стали вигнанцями. Вони щоранку прокидалися з бажанням повернутися, однак не могли врятуватися самостійно. На щастя, Бог пообіцяв, що не забуде їх. “Я… верну їх, бо змилосердивсь над ними” (Зах. 10:6). Господь задовольнить прагнення народу повернутися додому не через його наполегливість, а через Свою милість: “Я їм дам знака… і вернуться” (вв. 8-9).
Через свої неправильні рішення або через непідвладні нам труднощі ми також можемо почуватися, наче у вигнанні. Проте Бог не забув про нас. Він знає наше бажання і покличе нас. І, відгукнувшись на Його поклик, ми почнемо повертатися до Нього, повертатися додому.
