Сходило літнє сонце, і моя усміхнена сусідка, побачивши мене на подвір’ї, тихенько покликала дещо подивитись. “Що там?” – заінтриговано і пошепки запитала я. Вона показала мені в напрямку свого ґанку, де серед квітів на металевих сходах було крихітне гніздо із соломи. “То гніздо колібрі, – прошепотіла сусідка. – Бачиш пташенят?” Два дзьоби, крихітні наче голки, ледве виднілися в гнізді. “Вони чекають на матір”. Ми стояли вражені. Я дістала телефон, аби зробити фотографію. “Тільки не надто близько, аби не злякати матір”, – сказала сусідка. Так ми і спостерігали за ними здалеку.

Втім недовго. Вже наступного тижня птаха-мати і її пташенята полетіли, так тихо, як і прибули. Хто про них буде піклуватися?

Славну і водночас знайому відповідь дає Біблія. Вона настільки нам знайома, що ми часом навіть не замислюємось над її суттю. “Не журіться про життя своє”, – сказав Господь Ісус (Мт. 6:25). Проста, втім чудова порада. “Погляньте на птахів небесних, – додав Він, – що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує” (в. 26).

Якщо Бог турбується про крихітних птахів, Він потурбується і про нас, підтримуючи наш розум, тіло, душу і дух. Це дивовижна обітниця. Звертаймось до Нього щоденно і без хвилювань, парімо в небі, наче птахи.