Укорінені в Господі
Мої друзі, які переїхали в інше помешкання, посадили біля свого паркану гліцинію і чекали на появу пишних квітів, що зазвичай з’являються аж на п’ятому році. Протягом двох десятиліть вони насолоджувалися цвітінням гліцинії і ретельно доглядали за цією рослиною. Але несподівано вона засохла. Як виявилося, по інший бік паркану сусіди обробили землю гербіцидами, щоб знищити бур’яни. Отрута просочилася до коріння гліцинії, і дерево загинуло. Але на їх подив наступного року крізь землю пробилися нові паростки.
Боже постачання
За вікном мого офіса можна побачити як білочки, незважаючи на вітер, бігають туди-сюди, ховаючи свої жолуді в безпечне місце. Мене дивує їхній ґвалт. Сімейство оленів може пробігти крізь наше заднє подвір’я – і не почуєш їх. А тут одна білка може зчинити такий шум, наче якесь нашестя.
Незрівнянно краще
Мій день народження йде наступного дня після маминого. Коли я була підлітком, то завжди хотіла здивувати її дарунком у межах мого маленького бюджету. Мама з великою вдячністю приймала мої дарунки і наступного дня у відповідь дарувала мені свої. Її дарунки були значно дорожчими за мої. Але вона робила це не з метою затьмарити мої подарунки, а просто благословляла мене зі своїх ресурсів, які набагато переважали мої.
Вижити в пустелі
У 60-х роках минулого століття гурт “Кінгстонське тріо” записав пісню під назвою “Пустеля”. В ній ішлося про спраглого ковбоя, який, перетинаючи пустелю, знайшов криницю з ручним насосом. Біля криниці лежала записка, в якій була порада не пити воду з глечика, що стояв поруч, але використати цю воду для запуску насоса.
Утаєний Ісус
Одна моя подруга доглядала свою свекруху, що вже була дуже немічною. Якось вона запитала свекруху, чого та хоче більше за все. “Щоб помили мені ноги”, – відповіла жінка. “Я терпіти не могла цю роботу! – зізналась мені подруга. – Щоразу, коли вона просила мене це зробити, я дуже злилась і просила Бога, щоб допоміг мені приховати обурення”.
Брат проти брата
У мене з братом різниця у віці лише один рік, тому ми в дитинстві постійно воювали. Татко розумів нас. Він сам мав братів. Але мама не завжди розуміла нас.
Любов до інших
Одна з моїх любимих церков виникла як служіння колишнім в’язням – їм допомагали знову повернутись у суспільство. Наразі це динамічна церква, що складається з усіх верств населення. Я люблю відвідувати цю общину, тому що вона нагадує мені майбутню картину небес. В Божому Царстві буде велика кількість різних людей, яких поєднала любов Ісуса Христа.
Безпечне місце
Ми з донькою вирішили поїхати на велику сімейну зустріч. Донька дещо нервувала через подорож, тому я запропонувала повести машину. “Добре, – сказала вона. – Але я почуваюся спокійніше у своїй машині. Поведеш її?” Я подумала, що вона просто надає перевагу своїй машині, просторішій, ніж моя, тому відреагувала трішки ображено: “Моя машина затісна для тебе?” “Ні. Просто моя машина – моє безпечне місце. Не знаю чому, але в ній я почуваюся захищеною”.
Безкінечна краса
Я люблю милуватися Великим Каньйоном. Кожного разу, коли стою на його краю, помічаю нові штрихи у Божій творчості, від яких перехоплює дух.
Маємо силу!
Гучний тріскучий звук налякав мене, і я мерщій кинулась до кухні. Виявилось, що я випадково увімкнула порожню кавоварку. Висмикнувши шнур із розетки, я схопила ручку скляної колби й витягла її. Потім торкнулась днища цієї ємності: чи не занадто гаряче? Виявилось, занадто. Пальці обпекло так, що на шкірі відразу ж з’явилися пухирі.
Зустріч з камінцями
Після століть війн та руйнувань сучасний Єрусалим відбудований буквально на власних руїнах. Коли ми сім’єю відвідали це місто, то вирішили пройти шляхом Віа Долороса (Скорбна Путь) – згідно з переказами, саме цим маршрутом Ісус крокував до місця страти. День був спекотний, тож ми вирішили трішки перепочити – зайшли до прохолодного підвального приміщення в Монастирі Сестер Сіону. Там мене зацікавила стародавня бруківка, що її викопали під час нещодавнього будівництва. На кожному камінці були сліди гри, якою у вільний час розважалися римські воїни.
Невидимий вплив
Під час відвідування Національної галереї мистецтв у Вашингтоні я побачила шедевр під назвою “Вітер”. На полотні була зображена буря, що неслася над лісистою місцевістю. Високі тонкі дерева, подібно до лука, схилялись в одному напрямку. Кущі притиснулися до землі.
Палата 5020
Джей Бафтон перетворив свою лікарняну палату на маяк. Джей – 52-річний чоловік, батько, викладач середньої школи й тренер – вмирав від раку. Але його палата під номером 5020 стала маяком надії для друзів, родини й працівників лікарні. Через привітне ставлення Джея до інших медсестри бажали, щоб їх призначили саме до нього. Деякi з них навіть відвідували його в неробочий час.
Турбота про Боже творіння
“Коричневий сезон” – це час нересту на річці Овайхі, коли плямиста форель починає свій нерестовий ритуал. Ви можете побачити, як вона робить “гніздечка” – маленькі поглиблення – на мілинах з гравієм. Мудрі рибалки знають, коли форель метає ікру, і намагаються не турбувати її. Вони уникають тих мілин, де можна наступити на ікринки, і не ходять проти течії вище гніздечок форелі, щоб не зрушити з місця камінці й різні уламки, що можуть розчавити ікринки. І, звісно, вони не ловлять таку форель, хоча вона й дуже спокусливо відпочиває біля своїх гніздечок.
У Божих руках
Одного дня ми з сестрою та її дітьми закінчували обідати, і сестра сказала своїй трирічній Анніці, що тій треба поспати. На обличчі моєї племінниці з’явилась тривога. “Але тьотя Моніка ще не тримала мене сьогодні на руках!” – відповіла вона. Її очі наповнилися сльозами. Посміхнувшись, моя сестра сказала: “Добре, нехай тьотя Моніка спочатку потримає тебе на ручках. Скільки тобі потрібно на це часу?” Мала відповіла: “П’ять хвилин”.