Категорія  |  Uncategorized

Зустріч з камінцями

Після століть війн та руйнувань сучасний Єрусалим відбудований буквально на власних руїнах. Коли ми сім’єю відвідали це місто, то вирішили пройти шляхом Віа Долороса (Скорбна Путь) – згідно з переказами, саме цим маршрутом Ісус крокував до місця страти. День був спекотний, тож ми вирішили трішки перепочити – зайшли до прохолодного підвального приміщення в Монастирі Сестер Сіону. Там мене зацікавила стародавня бруківка, що її викопали під час нещодавнього будівництва. На кожному камінці були сліди гри, якою у вільний час розважалися римські воїни.

Палата 5020

Джей Бафтон перетворив свою лікарняну палату на маяк. Джей – 52-річний чоловік, батько, викладач середньої школи й тренер – вмирав від раку. Але його палата під номером 5020 стала маяком надії для друзів, родини й працівників лікарні. Через привітне ставлення Джея до інших медсестри бажали, щоб їх призначили саме до нього. Деякi з них навіть відвідували його в неробочий час.

Турбота про Боже творіння

“Коричневий сезон” – це час нересту на річці Овайхі, коли плямиста форель починає свій нерестовий ритуал. Ви можете побачити, як вона робить “гніздечка” – маленькі поглиблення – на мілинах з гравієм. Мудрі рибалки знають, коли форель метає ікру, і намагаються не турбувати її. Вони уникають тих мілин, де можна наступити на ікринки, і не ходять проти течії вище гніздечок форелі, щоб не зрушити з місця камінці й різні уламки, що можуть розчавити ікринки. І, звісно, вони не ловлять таку форель, хоча вона й дуже спокусливо відпочиває біля своїх гніздечок.

У Божих руках

Одного дня ми з сестрою та її дітьми закінчували обідати, і сестра сказала своїй трирічній Анніці, що тій треба поспати. На обличчі моєї племінниці з’явилась тривога. “Але тьотя Моніка ще не тримала мене сьогодні на руках!” – відповіла вона. Її очі наповнилися сльозами. Посміхнувшись, моя сестра сказала: “Добре, нехай тьотя Моніка спочатку потримає тебе на ручках. Скільки тобі потрібно на це часу?” Мала відповіла: “П’ять хвилин”.

Нове ім’я

В статті “Керувати, даючи імена” Марк Лаббертон писав про силу імені наступне: “Я й досі відчуваю вплив мого друга, який назвав мене «музикантом». Мене ніхто так ще не називав, адже я не грав на жодному інструменті. Ніколи не співав. Однак я відразу відчув, що мене добре знають і люблять… Він побачив і оцінив дещо, що крилось глибоко в мені”.

Добрий Пастир

Я разом із чоловіком сиділа в холі лікарні і дуже нервувала. Нашому маленькому синочку робили операцію на оці, і в мене все стискалося всередині. Я надзвичайно хвилювалась, тому намагалась молитися, щоб Бог дав мені спокій. Гортаючи Біблію, я згадала про 40-й розділ Книги пророка Ісаї і звернулась до знайомого уривка з надією знайти щось таке, що могло б торкнутися мого серця.

Двокриле сонце

Протягом п’яти років глиняний відбиток від печатки припадав пилюкою у коморі Єрусалимського Інституту Археології. Коли його тільки-но відкопали, то спочатку не оцінили значення цієї знахідки, якій майже 3000 років. Але один вчений уважно розібрав літери на відбитку і результатом стало велике відкриття. Напис, викарбуваний староєврейською, гласив: “Належить царю Єзекії, сину Ахаза, царя Юдейського”.

Дзвінок

Раніше я багато й часто подорожував і зупинявся на нічліг в різних містах. Перебуваючи в готелях, я завжди замовляв ранкову побудку, хоча і мав при собі кишеньковий будильник. Різкий дзвінок допомагав мені вранці відірвати голову від подушки, щоб далі продовжувати свій шлях.

Від черв’яків до війни

Клео було десять років, коли він вперше поїхав з нами на рибалку. Але коли він зазирнув у лоточок із наживкою, то ніяк не міг зважитись діяти далі. Нарешті він сказав: “Допоможіть мені!” Коли мій чоловік запитав, в чому проблема, Клео відказав: “Я боюся черв’яків”. Страх паралізував його волю до дії.

Цілком достатньо

Коли мене й мого чоловіка вперше попросили прийняти домашню групу, я спочатку хотіла відмовитись, бо почувалась неготовою до цього. У нас не було достатньо стільців. Наш будиночок був невеличкий і не міг вмістити стільки людей. Ми не були впевнені, що маємо необхідні навички вести дискусії. Також я хвилювалась, що мене можуть попросити щось приготувати, а я не любила куховарити та й грошей для цього не мала. Але ми хотіли послужити Богу й людям, тому, незважаючи на всі свої страхи, погодились. Протягом наступних п’яти років ми з чоловіком насолоджувались великою радістю, приймаючи у своїй вітальні домашню групу.