Мені було 28, і я готувався до весілля. Жив, кохав, працював, але не служив Богу. На жаль, в той час я курив і випивав.

1 листопада 2015 року моїй мамі зателефонували і повідомили, що на пішохідному переході її сина збило авто, за кермом якого був прокурор. Я вже не дихав. В цей час їхала карета швидкої допомоги − везла жінку, яка мала народити дитину. Люди зупинили її, щоб врятувати мене. Лікарі вставили трубку в трахею, аби забезпечити дихання по дорозі в лікарню.

Я отримав важку черепно-мозкову травму та численні переломи кінцівок і три тижні пробув у комі на штучній вентиляції легень. Лікарі давали тільки 2% ймовірності виживання. Але, слава Богу, я вийшов із цього критичного стану!

Згодом прокурор захотів позиватися на мене до суду через те, що я під час ДТП розбив головою вітрове скло його автомобіля.

Декілька місяців я пролежав у реанімації. Була повна втрата пам’яті. Лікарям довелося вставити металеву пластину в мою ліву руку. Права рука взагалі не працювала. Я не міг себе обслуговувати. Потім мама привезла мене в інвалідному візку до реабілітаційного центру “Модричі”. Тут мені дали надію на те, що я буду ходити. Через 10 днів інтенсивних вправ (4-5 годин на день) я самостійно став на ноги. Крок за кроком, день за днем завдяки командній роботі (керівний лікар, терапевт, психолог, соціальний працівник) я повертався до повноцінного життя. Вклад кожного спеціаліста вів до успіху.

Я повернувся на попереднє місце праці. Було не просто, оскільки багато чого забув через травму. Але в процесі тренувань потихеньку відновилася пам’ять.

За 90 днів реабілітації Бог зробив неймовірне – я ходжу, розмовляю, жартую, починаю згадувати життя до ДТП, мрію про майбутнє.

Щира подяка Богу, що повернув мене в церкву, на дорогу Христа, хоча й таким важким шляхом!

Валентин, Україна

 

22Це підбадьорило мене

Споріднені історії: