Хочу засвідчити вам про диво, яке Господь вчинив у моєму житті.

31 березня 2021 року я, моя старша дочка Кароліна та син Марк поверталися із західної України.

Ми купили обладнання для нашої сімейної пекарні і їхали додому в Київ через гори Карпати.

Я був дуже втомлений, оскільки провів за кермом близько двадцяти годин. На додаток до всього, навігатор повів нас короткою, але більш небезпечною дорогою. Так як я не знав шляху, то довірився навігаційному додатку в моєму телефоні.

Ми їхали дуже крутими гірськими серпантинами, які були зовсім неосвітлені, а дорога була дуже небезпечною.

У якийсь момент я відволікся і проїхав потрібний поворот, тому звернув не на ту дорогу. Проїхавши декілька кілометрів, я прийняв рішення розвернутися, так як навігатор показував величезний гак в десятки кілометрів, який нам довелося б подолати та втратити ще кілька годин нашого часу.

Переконавшись, що попереду і позаду немає ніякого авто, я почав здавати назад, і через сильну втому не розрахував дистанцію: мою машину почало затягувати в прірву. На додаток до всього, верстат вагою 400 кілограмів знаходився в багажному відділенні нашого мікроавтобуса, і через це автомобіль став некерованим.

Мене все більше затягувало в прірву подалі від дороги. У якийсь момент я зрозумів, що шансів виїхати самому в мене немає. Машина практично висіла передніми колесами вгору і почала нахилятися набік. Мені здавалося, що варто зробити один невірний рух і моя машина боком полетить з гори.

Я попросив доньку, щоб вона швиденько бігла до дороги і зупиняла проїжджаючий транспорт. Залишившись у машині з сином, який спав і нічого не підозрював, я почав з усіх сил кликати до Бога. Я благав: “Ісусе, спаси нас!”

Зупинилося декілька машин, і люди оточили нас, але зробити ніхто нічого не міг. Вони радили, що можна зробити, але ситуація ставала ще більш небезпечною і безвихідною. У мене немає досвіду водіння авто в горах і це зіграло зі мною злий жарт.

Тут я помітив, що до машини підійшов молодий хлопець і впевненим рухом відкрив мої двері. Він наказав мені перейти на пасажирське сидіння, а сам сів за кермо мого автомобіля. Далі почалося незрозуміле, так як пояснити це неможливо. Порушуючи всі закони фізики, по 10-15 сантиметрів рухаючись вперед і назад, він почав наближатися до дороги. Мені здавалося, що ми ось-ось перевернемося, але спокійний вид молодої людини мене заспокоїв: мій страх зник у невідомому напрямку.

І ось ми виїхали на дорогу. Я і мій рятівник сиділи мовчки кілька хвилин. Подивившись на нього, я почав дякувати йому за порятунок. І сказав, що якби він не опинився поруч, то швидше за все сталася б трагедія. Він витримав паузу, повернувся до мене обличчям і сказав: “А я завжди поруч, хіба ти не знав про це?”

Я застиг від сказаних ним слів. Потім він вийшов із машини і попрямував у темряву ночі. Так як це був неосвітлений гірський серпантин, я зрозумів, що він не з машин, які зупинилися. Я ще щось кричав йому вслід, але він уже нічого не говорив, а лише помахав мені своєю рукою.

Після цієї ситуації мені стало страшно грішити, тому що усвідомлення того, що Він постійно поруч, стало реальним, як ніколи в моєму житті.

Господь завжди поруч із нами! Він постійно турбується про Своїх дітей. Він наказав ангелам Своїм берегти нас. Слава Йому нехай буде!

В’ячеслав Бодров, Україна