Мері була вдовицею і мала проблеми зі здоров’ям, тому дочка забрала її жити до себе. Хоча такий переїзд вимагав від Мері залишити своїх друзів, вона з радістю погодилась. Але через шість місяців Мері почала відчувати, що втратила радість у серці і почала сумніватися, що то справді був Божий план. Вона дуже сумувала за своїми друзями, а нова церква була занадто далеко, щоб вона могла діставатись туди самостійно.

Але потім вона прочитала те, що колись писав Чарльз Сперджен: “Тепер задоволення є однією з небесних квіток, тому маємо ретельно дбати про це”. Також і апостол Павло писав: “Навчився я бути задоволеним із того, що маю” (Фил. 4:11).

Мері подумала, що якщо апостол Павло міг навчитися бути задоволеним – незважаючи на те, що його кинули до в’язниці, друзі полишили і була реальна загроза страти, – то і вона зможе навчитися цій чесноті.

“Я зрозуміла, що доки не засвою цього уроку, доти не зможу насолоджуватися багатьма речами, що Бог для мене запланував, – свідчила Мері. – Отже, я сповідала гріх і попросила у Бога пробачення. А незабаром одна жінка, яка нещодавно пішла на пенсію, запропонувала мені бути молитовною партнеркою. Також інші віруючі почали підвозити мене до церкви. Отже, Бог чудесним чином задовольнив мою потребу в «сердечних друзях» і «транспортну нужду» також”.