Категорія  |  ХНН

У кінці

Я часто отримую привілей проводити духовні спілкування. Виїзд за місто на декілька днів для молитви та роздумів дуже збагачує. Під час програми я іноді закликаю учасників відповісти на питання: “Уявіть, що ваше життя закінчилось, і ваш некролог вже опублікований. Що б ви хотіли, аби в ньому було сказано?” Після цього деякі учасники докорінно змінюють свої пріоритети, прагнучи добре завершити своє життя.

Дещо спільне і об’єднуюче

Аміна, іракська іммігрантка, і Джозеф, американець від народження, взяли участь у протилежних політичних протестах. Нам навіюють думку, що ті, хто розділений етнічною приналежністю та політичними вподобаннями, надзвичайно ворожі один до одного. Однак, коли невелика група людей оточила Джозефа, намагаючись спалити його футболку, Аміна побігла на його захист. “Навряд чи можна бути ще більшими супротивниками, ніж були ми, – сказав Джозеф журналістові, – але на той момент спрацювало це спільне для всіх почуття під назвою «так не можна»”. Щось важливіше, ніж політика, об’єднало в ту хвилину Аміну та Джозефа.

Дерево ціниться плодами

Власниця садового центру вирішила продавати персикові дерева. Вона обмірковувала різні підходи. Можливо, треба викласти в рядок саджанці дерев? Або треба створити кольоровий каталог із зображеннями персикових дерев у різні періоди їхнього зростання? Зрештою, вона усвідомила, що ж насправді сприяє продажі персикових дерев: стиглі плоди, які родить дерево. Найкращий спосіб продати персикове дерево – це зірвати стиглий плід, розрізати його і дати покупцю скуштувати соковитий шматочок. Скуштувавши плід, люди захочуть мати таке дерево.

Відпочинок у домі Симона

Відвідування будинку Симона стало для мене незабутнім. Під покровом усипаного зірками кенійського неба ми вирушили до його скромного будинку на вечерю. Земляна підлога та масляна лампа свідчили про невисокий достаток господаря. Я вже не пам’ятаю, що подавалося на стіл. Зате ніколи не забуду, як Симон радів гостям. Його щира гостинність нагадувала ставлення Христа: безкорисливе, зворушливе та оновлююче.

Їжа з небес

У серпні 2020 року мешканці швейцарського міста Ольтен стали свідками “шоколадного снігопаду”! Несправність у вентиляційній системі місцевого шоколадного заводу призвела до викидів у повітря часточок шоколаду. В результаті шоколадний пил вкрив машини та вулиці. У цілому місті відчувався запах, наче в кондитерському магазині.

Прагнути Його

Чому, коли ми кажемо, що “це останні картопляні чіпси, які я з’їм”, вже через п’ять хвилин хочемо ще? На питання відповідає Майкл Мосс у своїй книзі “Сіль, цукор і жир”. Він описує, як найбільші американські постачальники закусок “допомагають” людям споживати фастфуд. Одна відома компанія витрачала тридцять мільйонів доларів на рік і наймала спеціальних консультантів, аби з їхньою допомогою визначати “точки блаженства” клієнтів, які б викликали жагу до споживання цієї їжі.

Надзвичайна сміливість

У 1478 році на Лоренцо де Медічі, главу Флорентійської республіки, було організовано замах. Але він зумів урятуватися. Його співгромадяни вирішили помститися за свого правителя і розв’язали війну. Серед ворогів Лоренцо виявився і жорстокий король Неаполя Фердинанд I. Тоді Лоренцо зважився на мужній вчинок, який змінив усе. Він зробив візит до Фердинанда – один і без зброї. Така хоробрість разом із чарівністю і блискучим розумом правителя завоювали прихильність короля і призвели до закінчення війни.

Запекла боротьба

У 1896 році дослідник на ім’я Карл Ейклі, перебуваючи у віддаленій місцевості Ефіопії, опинився один на один із 40-кілограмовим леопардом. Він пам’ятає, як на нього стрибнув леопард, намагаючись встромити свої ікла в його горло. Однак звір схибив, лише поранивши своїми щелепами праву руку дослідника. Обидва покотилися по піску в тривалій і запеклій боротьбі. Ейклі слабнув, і “постало питання, хто перший із них здасться”. Зібравши всі свої останні сили, Ейклі все ж зумів голими руками задушити великого леопарда.

Бавитися з Всесвітом

На початку 1980-х років відомий астроном, який не вірив у Бога, написав: “Розумне тлумачення фактів вказує на те, що із законами фізики, хімії та біології побавився суперінтелект”. На думку цього науковця, наявні докази свідчать, що щось спланувало все, що ми бачимо в космосі. Він додав: “Не варто казати про наявність в природі якихось сліпих сил”. Отже, все, що ми бачимо, виглядає так, наче це Хтось спланував. І все ж астроном так і залишився атеїстом.

Дар каяття

“Ні! Я це не робив!” Джейн із завмираючим серцем слухала заперечення свого сина. Вона знала, що він обманював. Подумки вона звернулася в молитві до Бога з проханням допомогти і знову запитала Саймона про те, що сталося. Однак той і далі заперечував свій обман. У відчаї Джейн розвела руками і сказала, що їй потрібна пауза. Вона вже почала виходити з кімнати, як раптом відчула дотик до свого плеча і почула вибачення сина. Він відгукнувся на докори Святого Духа і розкаявся.

Завершити впевнено

Я майже гарантую, що на останніх хвилинах мого 40-хвилинного тренування мій тренер прокричить: “Заверши впевнено!” Кожний особистий або груповий фітнес-тренер, яких я знаю, вживає подібну фразу за декілька хвилин до закінчення тренування. Вони знають, що важливо правильно закінчувати тренування, бо людське тіло схильне до сповільнення темпу після певного періоду активного руху.

Ходити повз благословіння

У 1799 році дванадцятирічний Конрад Рід знайшов великий блискучий камінь у струмку, що протікав через маленьку ферму його родини в Північній Кароліні. Він приніс його додому і показав батьку, бідному фермеру-іммігранту. Батько не зрозумів потенційну цінність каменя і використав його в якості фіксатора для дверей. Родина роками ходила повз нього.

Завжди варто поділитися

Повіривши в Ісуса, я поділилася Євангелієм зі своєю матір’ю, очікуючи, що вона також повірить в Нього. Натомість вона цілий рік не спілкувалася зі мною. Через свій поганий досвід у стосунках з людьми, які називали себе християнами, вона почала ставитися з недовірою до всіх віруючих. Я молилася за неї і щотижня намагалася з нею зв’язатися. Святий Дух мене утішив і продовжував працювати в моєму серці, а мати і далі берегла мовчання. Коли вона нарешті відповіла на мій телефонний дзвінок, я поставилася до неї з любов’ю і вирішила використовувати будь-яку можливість, аби ділитися з нею Божою істиною. Через кілька місяців після нашого примирення мати сказала, що я змінилася, а майже через рік вона прийняла Ісуса як свого Спасителя, що лише поглибило наші стосунки.

Закарбоване горе

Дізнавшись про свій жахливий діагноз (рідкісна та невиліковна форма раку мозку), Керолін віднайшла надію і мету для життя в наданні унікальної послуги – безкоштовного фотографування критично хворих дітей та їхніх родин. Фотографії поєднують у собі горе та “красу, яка, здавалося б, не повинна існувати в таких безнадійних місцях”. Керолін зазначає, що “в найважчі моменти, які тільки можна уявити, ці сім’ї вирішують любити всупереч і завдяки всьому, що відбувається”.

Битва за соняшники

В оленів, що мешкають у наших околицях, і в мене різні погляди на соняшники. Щовесни я саджаю їх з надією побачити красу їхнього цвітіння. Однак мої друзі олені прагнуть зовсім іншого. Вони просто хочуть з’їсти всі стовбури та листя. І так кожного літа відбувається ця “битва”: я прагну побачити дозрілі соняшники, а мої чотирьох копитні сусіди прагнуть їх з’їсти. Іноді перемагаю я, а іноді вони.