Категорія  |  ХНН

Бути людиною

“Містере Сінгермен, чому ви плачете?” – запитав дванадцятирічний Альберт, спостерігаючи за роботою майстра над дерев’яною коробкою.

Ніколи не самотні

“Є страждання, яке страшніше за бездомність, голод чи хворобу”, – написала Меггі Фергюсон у журналі “The Economist’s 1843”. Що саме вона мала на увазі? Самотність. Фергюсон описала зростаючий рівень самотності, незалежно від соціального та економічного статусу, надавши приклади того, що значить бути самотнім.

Увімкніть світло

Готуючись з чоловіком до переїзду в іншу частину країни, я хотіла зберегти зв’язок зі своїми дорослими синами. Я знайшла унікальний подарунок – лампи дружби, які завдяки бездротовому інтернету можна було увімкнути на відстані. Подарувавши ці лампи синам, я сказала, що вони будуть вмикатися тоді, коли я торкатимуся своєї лампи; цей дотик нагадуватиме їм про мою любов і постійні молитви. Попри велику відстань між нами, вони також могли вмикати світло в нашому домі. Безумовно, ніщо не замінить особистого спілкування, втім нас підбадьорювало усвідомлення, що нас люблять і за нас моляться кожного разу, як вмикається світло.

Як Ісус

У дитинстві майбутнього богослова Брюса Уера розчарував уривок з 1 Петра 2:21-23, який закликає нас уподібнюватися Ісусу Христу. Про своє дитяче обурення Уер написав у книзі “ Людина Ісус Христос ”. “Я вирішив, що це нечесно, особливо в контексті слів про необхідність іти слідами Того, Хто «не вчинив… гріха». Неймовірно… Я ніяк не міг зрозуміти, як Бог міг це вимагати від нас”.

Неймовірні обітниці

У часи великого падіння можна легко повірити, що для нас усе скінчено, що ми втратили шанс на значиме та гідне життя. Так сталося з Еліасом, колишнім в’язнем у нью-йоркській в’язниці максимальної безпеки. Оповідаючи про свої відчуття, він сказав: “Я втратив… надію, надію на майбутнє, надію на свій розвиток”.

Зміцнюватися благодаттю

Під час Громадянської війни в США за дезертирство карали смертю. Однак в Армії Союзу рідко страчували дезертирів, тому що головнокомандувач Авраам Лінкольн майже всіх їх прощав. Така політика викликала невдоволення в міністра оборони Едвіна Стентона, який вважав, що лояльність Лінкольна лише заохочувала до дезертирства. Натомість Лінкольн співчував солдатам, які в розпал битви втрачали самовладання і піддавалися страху. За це співчуття солдати ще більше полюбили Лінкольна, називаючи його “Батьком Авраамом”, і виявляли йому ще більшу вірність.

Ми не боги

У книзі “ Просто християнство ” Клайв Льюїс порадив ставити собі певні запитання, щоб розпізнати гордість у своєму серці: “Наскільки мене непокоїть зневага інших людей або їхня відмова звертати на мене увагу… протегувати мене чи хвалити мене?” Льюїс вважав гордість проявом “найбільшого зла” та основною причиною нещастя в родинах і країнах. Він назвав її “духовним раком”, який позбавляє любові, задоволення і навіть здорового глузду.

Не забувайте співати

Ненсі Густафсон, колишня оперна співачка, відвідавши свою матір, зі смутком побачила, наскільки погіршився її стан через деменцію. Мати більше не впізнавала її і ледь-ледь говорила. Через декілька місяців у Ненсі виникла ідея. Вона почала співати для матері. Почувши спів, мати з радісними очима також почала співати – цілих двадцять хвилин! Потім мати Ненсі пожартувала, сказавши, що вони були “співаками родини Густафсон”! На думку лікарів, ця дивовижна зміна пояснювалася силою музики, здатної пробуджувати забуті спогади. Крім того, спів “старих улюблених пісень” піднімав настрій, скоротив кількість падінь і, як наслідок, відвідин травмпунктів, а також зменшив потребу в заспокійливих препаратах.

Відчайдушні рішення

У кінці сімнадцятого століття Вільгельм ІІІ Оранський навмисно затопив значну частину території своєї країни. Нідерландський монарх вдався до таких відчайдушних кроків у намаганні завадити вторгненню іспанців. Це не спрацювало, і величезну кількість сільськогосподарських угідь просто змило в море. Як кажуть: “Відчайдушні часи вимагають відчайдушних заходів”.

Думаючи інакше

Під час навчання в університеті більшу частину літа я провів у Венесуелі. Їжа була смачною, люди чудові, погода і гостинність прекрасна. Однак уже в перші два дні я зрозумів, що мої погляди на розподіл часу дуже відрізнялися від поглядів моїх нових друзів. Якщо ми планували пообідати опівдні, це означало десь між 12:00 та 13:00. Те саме стосувалося зустрічей і подорожей. Часові межі були приблизними: їм бракувало пунктуальності. Я усвідомив, що моє розуміння “бути вчасно” великою мірою обумовлене культурними особливостями.

Точна копія

Під час прогулянки ми зустріли жінку, яка знала родину мого чоловіка, коли він був ще дитиною. Подивившись спочатку на Алана, а потім на нашого сина Ксав’єра, вона сказала: “Він точна копія свого батька. Ці очі. Ця посмішка. Він дуже на нього схожий”. Радісно відмічаючи сильну подібність між батьком та сином, жінка навіть примітила схожість між їхніми особистостями. Водночас Ксав’єр не є досконалим відображенням свого батька, хоч вони багато в чому схожі між собою.

Сигнал SOS

Коли в мешканця гірської місцевості Аляски згоріла хатинка, він залишився без належного притулку і зі скудними їстівними припасами в найхолоднішому штаті США, ще й у період морозної зими. Через три тижні чоловіка нарешті врятували. Над тим місцем пролітав літак, з якого помітили величезні літери SOS, які чоловік витоптав на снігу й затемнив сажею.

Щось нове

Складно займатися фермерством у місцевості, де бракує прісної води. Для вирішення цієї проблеми компанія “Seawater Greenhouse” створила щось нове, а саме “освіжаючі теплиці”, розмістивши їх у африканському Сомаліленді та в інших країнах з подібним кліматом. За допомогою насосів, які працюють на сонячній енергії, по стінах теплиці з гофрованого картону перекачується морська вода, сіль якої осідає на панелях, а більший об’єм вже прісної води випаровується всередині, утворюючи вологе середовище, придатне для вирощування фруктів та овочів.

Радісне святкування

Моя подруга Шерон померла за рік до смерті Мелісси, дочки мого друга Дейва. Вони обидві трагічно загинули в автокатастрофах. Одного разу мені наснилися Шерон і Мелісса. Вони сміялися і розмовляли між собою, декоруючи велику бенкетну залу і не звертаючи на мене уваги, коли я туди увійшла. На великому столі з білими скатертинами були розставлені золоті тарілки і чаші. Я спитала, чи можу допомогти, однак вони, здавалося, мене не чули і продовжували працювати.

Цокання годинника

Група працівників випилювала лід із замерзлого озера і складала його у величезному морозильному сховищі, як раптом один із них побачив, що загубив свій годинник у цьому приміщенні, де не було вікон. Він та його друзі спробували відшукати годинник, втім марно.