Наші автори

Переглянути усе
Dave Branon

Давид Бренон

Якщо ви вже не один рік читаєте статті Давида Бренона, то знаєте чимало про його родину і про ті уроки, що він отримав від своєї ролі батька (а тепер і дідуся). Протягом 18 років він працював редактором журналу “Спортивний Спектр”, а тепер є редактором видавництва “Будинок Відкриттів”. Давид вже багато років пише статті як позаштатний автор і також написав 15 книг. Давид та його дружина Сью люблять кататись на роликах і проводити час з дітьми та онуками. Давид також любить зарубіжні місіонерські поїздки зі студентами.

Статті Давид Бренон

Лагідний, але могутній

Під час Другої світової війни, коли фашисти окупували Нідерланди, сім’я Анни Франк, підготувавшись, сміливо вирушила в одне таємне місце, щоб уникнути небезпеки. Вони переховувалися два роки, аж поки їх не схопили і не відправили до концтабору. Там Анна написала у своєму знаменитому “Щоденнику маленької дівчинки” відомі слова: “Наймогутнішою зброєю є ласкавий та лагідний дух”.

Підбадьорююча атмосфера

Я щодня відчуваю підбадьорення, тому що відвідую фітнес-центр неподалік від мого дому. Там мене оточують люди, які також намагаються поліпшити своє здоров’я і свій фізичний стан. Вивішені плакати нагадують, щоб ми не судили один одного, бо тут завжди вітаються слова та дії, які спрямовані на підтримку зусиль інших, що дбають про свою фізичну форму.

Альтернатива неспокою

Один законослухняний чоловік отримав голосове повідомлення: “Вам дзвонив із поліцейського відділку такий-то поліцейський. Передзвоніть мені, будь ласка, за цим номером”. Чоловіка відразу охопила тривога. Він боявся, що, можливо, десь порушив закон, тому так і не наважився передзвонити. Кілька ночей він не спав, прокручуючи в голові можливі сценарії. Поліцейський більше не дзвонив, але знадобилися тижні, щоб цей чоловік заспокоївся.

Рідна домівка

Нещодавно від раку померла наша добра приятелька Патсі, що продавала житлові будинки. Коли ми згадували її життя, моя дружина Сью пригадала, як колись дуже давно завдяки їй до Ісуса Христа навернулась одна людина, що потім стала нашим хорошим другом.

Подяка Богу за те, Хто Він є

Серед тисяч приємних побажань на вітальних листівках більш за все, можливо, зворушують прості слова: “Дякую за те, що ти є”. Отримуючи таку листівку, ви знаєте, що та чи інша людина цінує вас не за те, що ви зробили для неї щось вражаюче, а просто за те, що ви є в цьому світі. Мені стало цікаво, чи може таке відношення стати для нас одним із найкращих способів подяки Богу? Звісно, бувають моменти, коли Божа сила проявляється в нашому житті явно, відчутно, і ми можемо сказати, наприклад: “Дякую Тобі, Господи, за те що я знайшов роботу”. Але найчастіше ми можемо просто сказати: “Дякую Тобі, Боже, за те, що Ти є”.

Тепла привітність

Нещодавно на вихідних ми з дружиною поїхали до одного відомого спортивного комплексу. Ворота були широко відкриті. Здавалося, що нас тут раді бачити. Ми із задоволенням ходили по території, милуючись доглянутими спортивними майданчиками. Коли вже збиралися залишити цю територію, до нас підійшов один чоловік і прохолодно сказав, що стороннім особам сюди вхід заборонено. Нам стало дуже прикро.

Відкрив таємницю

Коли одного дня я приїхав з роботи і побачив біля воріт пару жіночих туфель з високими шпильками, то був упевнений, що знаю, кому вони належать. Я заніс їх у гараж, щоб потім віддати своїй доньці Лізі, коли вона приїде за своїми дітьми. Але коли я розповів про це Лізі, виявилося, що то не її туфлі. З’ясувалося, що вони не належать нікому з нашої родини, тому я відніс їх туди, де знайшов. Наступного дня туфлі щезли. Справжня таємниця!

Корисне для вас?

Я люблю чорний шоколад. Одного разу я ввів у пошукову систему Google запитання: “Чи корисний чорний шоколад?” Звичайно, відповідей було багато – деякі позитивнi, а деякі негативні. Ви можете зробити запит про будь-який інший продукт. Чи корисне молоко? Чи корисна кава? Але ви отримаєте таку плутанину, що маєте подумати, а чи не нашкодять вам такі пошуки відповідей.

Лист улюбленому другу

Те, що апостол Іван зробив стосовно свого друга Гая у першому столітті, стало вмираючим мистецтвом у 21 столітті. Він написав йому листа.

Справжня розрада

Серед сотень статей, що я написав для книги “Хліб Наш Насущний” з 1988 року, декілька закарбувались у моїй пам’яті. В одній із них, яка датується 90-ми роками, розповідається про той час, коли наші три доньки були у таборі, а ми з шестирічним Стівом залишилися в “чоловічій компанії”.