Божа вічна присутність
Моніка вагалася. У неї були друзі, які вірили в Ісуса, і вона поважала те, як вони справлялися з життєвими труднощами. Вона навіть трохи заздрила їм. Однак Моніка вважала, що не зможе жити так, як вони, бо думала, що віра в Христа полягає в дотриманні правил. Зрештою, однокурсниця допомогла їй зрозуміти, що Бог не хоче зіпсувати їй життя, навпаки – Він бажає для неї найкращого, незважаючи на її злети й падіння. Усвідомивши це, Моніка була готова довіритись Ісусу, як своєму Спасителю, і прийняла чудову істину про Божу любов до неї.
Дар благодаті
Оцінюючи черговий стіс написаних творів своєї групи в коледжі, я звернув увагу на одну роботу. Як добре вона була написана! Однак незабаром до мене дійшло, що робота надто хороша. Пошук в інтернеті показав, що твір скопійований з онлайн-джерела.
Спільність у Христі
Я не знаю, хто відповідальний за те, щоб вимкнути світло і замкнути церковне приміщення після недільного богослужіння, але знаю одну річ про цю людину – недільний обід у неї буде відкладений. Чому? Тому що багато людей люблять залишатися в церкві після богослужіння і говорити про життєві проблеми, труднощі та багато чого іншого. Приємно озирнутися через двадцять хвилин після богослужіння і побачити так багато людей, які все ще насолоджуються спілкуванням одне з одним.
Рівні перед Богом
Під час відпустки ми з дружиною щоранку їздили на велосипедах. Один маршрут пролягав через багатий район, будинки в якому коштували мільйони доларів. Ми бачили різних людей: мешканців, які вигулювали своїх собак, велосипедистів та численних робітників, які будували нові будинки або доглядали за ландшафтом. Там була суміш людей з усіх верств суспільства, і це нагадало мені про справжню реальність. Насправді між нами не було жодної різниці. Багаті чи бідні. Заможні спеціалісти чи робітничий клас. Відомі чи невідомі. Ми всі на тій вулиці того ранку були однакові. “Багатий та вбогий стрічаються, – Господь їх обох створив” (Пр. 22:2). Незважаючи на відмінності, ми всі створені за Божим образом (Бут. 1:27).
Бог чує молитви
Нещодавно овдовіла жінка була на межі розпачу. Щоб отримати необхідні для життя кошти за страховим полісом, вона мала надати інформацію про аварію, яка забрала життя її чоловіка. Поліцейський, з яким вона розмовляла, пообіцяв допомогти і дав візитну картку, але вона її загубила. Що робити? Вдова почала молитися, просячи Бога про допомогу. За кілька днів, прийшовши до церкви, вона побачила на підвіконні ту саму картку! Жінка гадки не мала, як вона там опинилася, проте знала, Хто все це влаштував. Святе Письмо каже, що Бог чує наші прохання. “Бо очі Господні до праведних, а вуха Його до їхніх прохань”, – писав апостол Петро (1 Петр. 3:12).
Набуття життя
Навчатися в християнському коледжі і вивчати Біблію було цілком природним кроком для Бретта. Зрештою, все своє життя він був серед людей, які знали Ісуса – вдома, в школі, в церкві. Тому він готувався до навчання в коледжі, аби зробити кар’єру в “християнській сфері”.
Є питання?
Енн прийшла до хірурга на огляд. То був її старий знайомий. Після огляду лікар запитав: “У вас є запитання?” “Так, – відповіла Енн.– Ви в неділю ходили до церкви?” Питання не було засуджуючим. Із його допомогою дівчина хотіла розпочати розмову про віру.
Інший підхід
Коли в кінці 1800-х років Мері Слессор прибула до африканського поселення Калабар, вона була налаштована продовжити місіонерську працю покійного Девіда Лівінгстона. Її перше завдання полягало у викладанні в місцевій школі; водночас вона жила в місіонерській громаді. Проте в неї з’явилося бажання застосувати інший підхід у служінні. Отже, Мері зробила дещо незвичне для того регіону: оселилась серед людей, яким служила, вивчила місцеву мову, засвоїла їхній спосіб життя і споживала їхню їжу. Вона навіть взяла до себе десятки покинутих дітей. Упродовж майже сорока років Мері несла надію і Євангеліє тим, хто їх потребував.
Із темряви до світла
Ніщо не могло вивести Аакаша із затяжної депресії. Його, що серйозно постраждав у автомобільній аварії, привезли до місіонерського шпиталю в південно-західній Азії. Вісім операцій допомогли відновити кістки, але Аакаш не міг їсти. Почалася депресія. Він був годувальником сім’ї, а тепер став інвалідом.
Прощальні слова
Наприкінці свого життя Джон Перкінс залишив послання людям, з якими розлучався. Відомий прихильник руху за расове примирення Перкінс сказав: “Покаяння – єдиний спосіб повернутися до Бога. Якщо не покаєтеся, всі загинете”.
Вивчення зірок
У 2021 після багатьох років напруженої праці в космос був запущений телескоп “Джеймс Вебб”. Розташований за півтора мільйони кілометрів від Землі, він допомагає людям досліджувати далекий космос, вивчати зірки та інші дива Всесвіту.
Сила прощення
У 2021 році в новинах повідомили про викрадення злочинною бандою сімнадцятьох місіонерів. Бандити погрожували вбити всю групу (в тому числі дітей), якщо їхні вимоги щодо викупу не будуть виконані. Дивовижним чином усі місіонери або були звільнені, або зуміли втекти. Опинившись у безпеці, вони надіслали повідомлення викрадачам: “Ісус Своїм словом та прикладом вчив, що прощаюча любов сильніша за жорстоку ненависть. Тому ми вас прощаємо”.
Навіщо це робити?
Якось я допомагав своєму онукові шестикласнику Логану виконувати важке домашнє завдання з алгебри. Під час невеликої перерви він сказав, що мріє стати інженером. Потім ми знову повернулися до іксів та ігреків, і Логан з досадою заявив: “Навіщо це робити? Воно ж мені ніколи не знадобиться!”
Найсамотніша людина
Двадцятого липня 1969 року Ніл Армстронг і Базз Олдрін вийшли з космічного модуля і стали першими людьми, які ступили на поверхню Місяця. Однак ми часто забуваємо про третього члена екіпажу – Майкла Коллінза, який залишився на борту основного корабля в очікуванні на повернення товаришів.
Сім хвилин жаху
Коли 18 лютого 2021 року марсохід “ Персевіренс ” приземлився на червоній планеті, працівники, які слідкували за його прибуттям, пережили “сім хвилин жаху”. По завершенні своєї космічної подорожі в 470 мільйонів кілометрів марсохід пройшов через складний процес приземлення. Сигнали з Марсу до Землі надходять із затримкою в декілька хвилин, тому в співробітників NASA не було зв’язку з марсоходом у мить його приземлення. Відсутність зв’язку лякала команду.