Наші автори

Переглянути усе
Amy Peterson

Емі Петерсон

Емі Петерсон працює в Університеті Тейлора і займається програмою допомоги відмінникам. Вона отримала ступіть бакалавра мистецтв на факультеті Англійської літератури в Техаському Університеті – і магістра мистецтв на факультеті Міжкультурних досліджень в Уїтон-колледжі. Наразі здобуває ступінь магістра витончених мистецтв в Тихоокеанському Університеті в Сіетлі. Емі два роки викладала англійську в Південно-Східній Азії і потім займалась викладанням в США – в Каліфорнії, Арканзасі, Вашингтоні та Індіані. Незабаром видавництво“Відкриття” видасть її першу, автобіографічну книгу. Емі полюбляє читати, виготовляти клаптеві ковдри, походи і влаштовувати експерименти з виживання в екстремальних умовах.

Статті Емі Петерсон

Глупі вівці й добрий Пастир

Мій друг Чад рік пропрацював пастухом у штаті Вайомінг. “Вівці такі нерозумні, що їдять лише те, що бачать перед собою, – розповідав він мені. – Навіть коли вони виїдають всю траву навколо себе, то замість того щоб шукати нове пасовисько, вони просто починають їсти землю!”

Спів перед розстрілом

Двоє чоловіків, звинувачених у торгівлі наркотиками, десять років провели в камері смертників. У в’язниці вони почули про Божу любов, яку Він явив до них в Ісусі Христі, і їхнє життя цілком змінилося. Коли настав час їм іти на розстріл, вони зустріли смерть молитвою “Отче наш” і співом гімну “О, благодать”. Завдяки своїй вірі в Бога й силі Святого Духа, в’язні були спроможні зустріти смерть з неймовірною мужністю.

Запашність Христова

Спітнілий, весь у пилюці, Боб вийшов із автобуса, на якому їхав декілька годин. Він був далеко від дому, проте відчував велику вдячність за те, що його запросили на обід друзі його друзів, що жили в тому районі. У них він відразу відчув глибокий спокій. Він почувався як вдома.

Плач і надія

Якщо ви відвідаєте Національний парк в Нассау, що на Багамах, то доторкнетесь до трагічної епохи в історії людства. Там, на березі океану, є кам’яні сходи, що ведуть вгору по скелі. Цими сходами у 18-ому столітті піднімались раби, яких звозили на Багамські острови кораблями. Невільників часто розлучали з сім’ями: для них починалось нове, сповнене нелюдського ставлення життя. На вершині скелі тепер знаходиться меморіал. Зі стовбурів кедрів вирізьблені фігури жінок, що дивляться далеко в океан, де знаходиться їхня батьківщина та назавжди втрачена родина. На кожній скульптурі є сліди ударів батогів рабовласників.

Гостинність чужинців до чужинців

Коли ми з чоловіком переїхали до Сіетла, щоб жити ближче до його сестри, то не знали, де будемо мешкати. Одна помісна церква допомогла нам знайти житло, в якому було багато кімнат. Ми жили в одній спальні, а решту здавали іноземним студентам. Протягом наступних трьох років ми були чужинцями, що приймали до себе жити інших чужинців. Ми ділили будинок та їжу зі студентами з усього світу. А ще кожної п’ятниці ми проводили з ними біблійні заняття.

Малюнки любові

Ми з дітьми започаткували нову практику. Щовечора перед сном ми сідаємо за стіл, беремо кольорові олівці, свої щоденники і малюнками та записами відповідаємо на два запитання: Де я сьогодні виявив любов? Де я сьогодні не виявив любов?

Божі інструменти

Одного разу мій чоловік вирушив у відрядження на цілий місяць. Я майже відразу відчула весь тягар домашніх справ. Потрібно терміново закінчити написання статей. Зламалась газонокосарка. У дітей були шкільні канікули, і вони нудилися вдома. Я не знала, як самотужки дати всьому цьому раду.

Ще до створення світу

“Якщо Бог не має ані початку, ані кінця і завжди існував, то що Він робив до того, як нас створив? Чим Він займався?” – постійно запитував у мене не по роках розвинутий учень, коли на уроках недільної школи ми обговорювали вічну природу Бога. Зазвичай я відповідала, що це, по справі, тайна, але нещодавно з’ясувала, що у Святому Письмі є відповідь на це запитання.

Віа Долороса

Протягом цього тижня ми згадуємо останні дні перед розп’яттям Ісуса Христа. Дорога, якою Він крокував вулицями Єрусалима до місця страти, відома сьогодні як Віа Долороса – тобто Скорбний Шлях.

Каміння пам’яті

Інколи вранці, коли я заходжу в Інтернет, Фейсбук показує мені “нагадування” − те, що я розмістила у себе на сторінці в цей день декілька років тому. Ці спогади – фотографії з весілля мого брата, відео, як моя донька грає з бабусею – зазвичай викликають у мене усмішку. Але інколи вони мають більш глибокий емоційний ефект. Коли я бачу повідомлення щодо візиту до мого дівера в той час, як він проходив хіміотерапію, або фотографію швів на голові моєї мами після операції на її мозку три роки тому, я згадую про Божу присутність під час важких обставин. Такі спогади зі сторінки у Фейсбук наповнюють мене бажанням молитися та бути вдячною.