Наші автори

Переглянути усе
Amy Boucher Pye

Емі Бушер Пай

Емі Бушер Пай є авторкою, редактором і спікером. Вона написала книгу “Знайти себе в Британії: наші пошуки віри, домівки й справжньої ідентичності”. Емі керує жіночим книжковим клубом і проживає з сім’єю в Англії.

Статті Емі Бушер Пай

Віддаючи все

Заради служіння Ісусу два чоловіки відмовились від мистецької кар’єри, присвятивши себе тій діяльності, до якої їх покликав Бог. Джеймс Фрейзер (1886–1938) залишив кар’єру концертного піаніста в Англії і поїхав на місіонерське служіння в Китай. У свою чергу американець Джадсон Ван Девентер (1855–1939) вирішив стати благовісником, замість того щоб розвиватися у сфері мистецтва. Пізніше він написав гімн “Все Тобі віддати прагну”.

Процес дозрівання

На початку свого п’ятдесятирічного служіння в Кембриджі Чарльз Симеон (1759–1836) зустрівся з пастором Генрі Венном і його дочками. Після зустрічі дочки зауважили, наскільки жорстоким і самовпевненим здавався цей молодий чоловік. У відповідь Венн попросив дочок зірвати з дерева персик. Коли вони, дивуючись, навіщо йому знадобився нестиглий плід, принесли батьку персик, той сказав: “Мої любі, цей плід ще зелений, і нам треба почекати. Ще трохи сонячного світла, ще трохи дощів, і персик дозріє та стане солодким. Так само буде і з містером Симеоном”.

Відбудова руїн

Через схильність до крадіжок і залежність від героїну сімнадцятирічний Довайн мав залишити батьківський дім у Маненберзі, в районі Кейптауна (Південна Африка). Проте далеко він не пішов. На подвір’ї своєї матері він збудував хатинку з гофрованого металу, яка невдовзі отримала назву “Казино”, ставши місцем для прийому наркотиків. Однак у дев’ятнадцять років Довайн повірив у Господа Ісуса Христа. Шлях його порятунку від наркотичної залежності був тривалим і виснажливим, однак з поміччю Бога та віруючих друзів він нарешті отримав свободу. І через десять років збудоване ним “Казино” перетворилося на церковну будівлю. Те, що колись було темним і зловісним місцем, тепер стало місцем поклоніння і молитви.

Завжди дякуючи

Лютеранський служитель XVII століття Мартін Рінккарт жив у важкі часи, коли в країні вирували війна та епідемія. Тільки за один рік з тридцяти, коли Рінккарт трудився для Христа, він провів понад чотири тисячі похоронних богослужінь, в тому числі і власної дружини. Іноді сім’я голодувала. Рінккарт міг впасти у відчай, але його віра залишалася твердою. Він постійно дякував Богові. Свою вдячність він висловив у гімні “Nun danket alle Gott” (“Прославимо Творця”). Цю пісню сьогодні знають і люблять багато християн.

Коли промовляє Бог

Лілі, перекладачку Біблії, затримали в аеропорту, коли вона мала летіти додому. Її мобільний телефон перевірили і конфіскували, виявивши там аудіо копію Нового Завіту. Потім місцеві чиновники дві години допитували її. Під час допиту офіцер наказав Лілі ввімкнути мобільний додаток з біблійним текстом. Так сталося, що запис почався зі слів, які записані в 7-му розділі Євангелії від Матвія: “Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам” (Мт. 7:1-2). Почувши ці слова на рідній мові, один з чиновників зблід. Згодом Лілі відпустили і більше не застосовували до неї жодних заходів.

Любов до чужинців

Один випадок після переїзду на нове місце навіяв мені почуття, що мені тут не раді. Знайшовши вільне місце в маленькій церкві, де мав того дня проповідувати мій чоловік, я з подивом почула від непривітного похилого чоловіка: “Пересядьте далі”. Його дружина, перепрошуючи, пояснила, що я зайняла місце, на якому вони завжди сидять. Пізніше я дізналася, що парафіяни орендують свої місця, збираючи таким чином гроші для церкви і гарантуючи, що ніхто не займе чуже місце. Такий менталітет імовірно формувався десятиліттями.

Як відображати Христа

Тереза з Лізьє була радісною і безтурботною дитиною, допоки не померла її мати, коли їй було всього чотири роки. Вона стала дуже полохливою і схвильованою. Втім на Різдво через багато років усе змінилося. Відсвяткувавши у церкві народження Ісуса Христа, Тереза відчула, як Бог звільнив її від страху і сповнив радістю. Цю зміну вона приписала силі Ісуса, Який залишив небеса і став Людиною, і перебував у ній.

Зупиняючи плітки

Після того, як Чарльза Симеона (1759–1836) призначили священиком в Церкві Святої Трійці в англійському місті Кембриджі, він зазнав багаторічної протидії. Оскільки більшість членів церкви хотіли мати священиком іншу людину, вони поширювали про Симеона плітки і протистояли його служінню. Іноді його навіть не пускали в приміщення церкви. Однак Симеон, який прагнув сповнюватися Божим Духом, намагався впоратися з плітками, запровадивши певні життєві принципи. Першим принципом був: “Ніколи не вірити чуткам, якщо вони не є цілковитою правдою”. Другий: “Завжди пам’ятати, що погляд на ситуацію може докорінно змінитися, якщо вислухати іншу сторону”.

Рибалити заборонено

Коррі тен Бум, яка вижила під час холокосту, розуміла важливість прощення. У книзі “Іти заради Господа” вона пише, що її улюблений образ – прощення гріхів, вкинених у море. “Якщо ми каємось у своїх гріхах, Бог назавжди кидає їх у найглибший океан… Думаю, що потім Бог там ставить знак із написом «Рибалити заборонено»”.

Довіряючи Богу в часи смутку

Коли чоловік, якого прозивали “Тато Джон”, дізнався, що у нього неоперабельний рак, він та його дружина Керол відчули Боже покликання оповідати про перебіг хвороби онлайн. Вірячи, що Бог може діяти через їхню неміч, вони два роки ділилися моментами радості та своїм смутком і болем.

Він мене змінив

Коли Джона, який керував найбільшим домом розпусти в Лондоні, заарештували і відправили до в’язниці, він все одно вважав: “Я гарна людина” . Перебуваючи у в’язниці, цей чоловік вирішив відвідати групу з вивчення Біблії, бо там пригощали кавою та пиріжками. Його вразило те, наскільки щасливими здавалися інші в’язні. Коли співали першу пісню, він розплакався, а в кінці зібрання отримав Біблію. Книга пророка Єзекіїля вразила його, “немов грім серед ясного неба”. Джон прочитав наступні рядки: “Коли б несправедливий відвернувся від своєї несправедливости… і чинив би право та справедливість… то конче буде він жити, не помре” (Єз. 18:27-28). Боже Слово для нього ожило, і він усвідомив: “Я не був гарною людиною. Я був несправедливим і маю змінитися”. Під час молитви з пастором Джон сказав: “Я знайшов Ісуса Христа, і Він мене змінив”.

Сила для подорожі

Одного разу влітку я зіткнулася з завданням, яке здавалося нездійсненним – великий письмовий проєкт зі стислими строками. Працюючи над ним день за днем і намагаючись заповнювати сторінки словами, я відчула себе виснаженою і знеохоченою, та вже хотіла відмовитися від нього. Тоді мудра подруга запитала мене: “Коли ти востаннє відпочивала? Можливо, тобі треба трохи відпочити і скуштувати щось смачненьке?”

Залишайтеся непохитними

У своїй країні Адріан і його сім’я терплять переслідування за віру в Христа. Проте вони все одно проявляють любов Христа. Стоячи на церковному подвір’ї, яке раніше слугувало навчальним полігоном для терористів і стіни якого були зрешечені кулями, Адріан сказав: “Сьогодні Страсна п’ятниця. Ми згадуємо, як Ісус Христос постраждав за нас на хресті”. Потім він додав, що тут віруючі також пізнають страждання. Однак його родина вирішила залишитися: “Ми досі тут і залишаємося непохитними”.

Рахунок оплачений

“Що з тобою сталося?” – запитав Зіл, нігерійський бізнесмен, нахилившись над лікарняним ліжком в Лагосі. “Хтось вистрелив у мене”, – відповів молодий чоловік з перев’язаним стегном. Хоча самопочуття пораненого вже дозволяло повернутися додому, його не відпускали, допоки він не оплатить свій рахунок. Цим правилом керується багато місцевих державних лікарень. Порадившись із соціальним працівником, Зіл анонімно оплатив рахунок через благодійний фонд, який він раніше заснував як спосіб прояву своєї християнської віри. Він сподівається, що ті, хто отримали дар порятунку, колись також допоможуть іншим.

Давні обітниці

У 1979 році доктор Габріель Баркей і його команда виявили на кладовищі за межами старого міста Єрусалима два срібних сувої. У 2004 році після 25-річного ретельного дослідження вчені підтвердили, що сувої були найдавнішим існуючим біблійним текстом, похованим в 600-му році до Р.Х. Мене особливо зворушив зміст сувоїв – священицьке благословіння, яке Бог призначив проголошувати над Своїм народом: “Нехай Господь поблагословить тебе, і нехай Він тебе стереже! Нехай Господь засяє на тебе лицем Своїм” (Чис. 6:24-25).