Наші автори

Переглянути усе
Poh Fang Chia

По Фанг Хіа

По Фанг Хіа ніколи не думала, що колись матиме професію, пов’язану з мовою. Хімія була її першим коханням. Поворотний момент настав, коли у 15-річному віці вона прийняла Ісуса як свого Спасителя і сказала Йому, що хотіла б писати книжки і через них торкатись людських сердець. Вона несе служіння у Сінгапурському офісі “Хліб Наш Насущний” в якості редактора і також є членом китайської редколегії.

По Фанг каже: “Я справді дуже люблю досліджувати Святе Письмо й знаходити тексти, що вносять свіжий струмінь, дають відповіді на різні питання, змушують мозок думати і мають пряме відношення до тих проблем, з якими стикаюсь в житті. Моя молитва – щоб Біблія стала живою Книгою для читачів, щоб вони впустили в серце Слово, яке має силу змінювати життя”.

Статті По Фанг Хіа

Думай перед тим, як казати

Чунг розізлився на свою дружину за те, що вона не взнала точно дорогу до знаменитого ресторану. Сім’я планувала завершити свою відпустку в Японії розкішною вечерею, але тепер виявилось, що вони не встигають у цей ресторан, тому чоловік нагримав на свою жінку.

Двокриле сонце

Протягом п’яти років глиняний відбиток від печатки припадав пилюкою у коморі Єрусалимського Інституту Археології. Коли його тільки-но відкопали, то спочатку не оцінили значення цієї знахідки, якій майже 3000 років. Але один вчений уважно розібрав літери на відбитку і результатом стало велике відкриття. Напис, викарбуваний староєврейською, гласив: “Належить царю Єзекії, сину Ахаза, царя Юдейського”.

Відповідь Симона

Християнин на ім’я Рефюдж Рабіндранат понад 10 років працює з молоддю у Шрі-Ланці. Він часто допізна грає з ними, слухає їх, консультує і навчає. Йому подобається працювати з молоддю, але він дуже розчаровується, коли ті, на кого він покладав надію, відходять від Христа. В деяких моментах він почувався наче апостол Петро після невдалої риболовлі.

Дістатись фінішу разом

Під час Олімпійських ігор в Ріо-де-Жанейро у 2016 році увагу всього світу привернули дві легкоатлетки на п’ятикілометровій дистанції. Новозеландка Ніккі Гамблін і американка Еббі Д’агостіно випадково зіткнулись і впали. Еббі швидко піднялася, але відразу ж зупинилася, щоб допомогти суперниці підвестись. Через кілька секунд вони продовжили біг. Аж тут Еббі почала шкутильгати, бо пошкодила ногу через падіння. Тепер настала черга для Ніккі зупинитись і допомогти суперниці. Коли Еббі нарешті дошкутильгала до фінішної смуги, на неї там вже з обіймами чекала Ніккі. Яка чудова картина взаємної допомоги і підбадьорення!

Перший крок

Фам Дашу відчував, що в його житті чогось не вистачає. Тому він почав ходити до церкви – тієї самої, яку відвідувала його дочка. Але вони ніколи не ходили туди разом. Колись давно він дуже її образив, і це вбило клин у їхні стосунки. Тому Там Дашу тихенько входив до церкви, коли служіння вже починалось, і виходив відразу по закінченні.

Чи є щось вічне?

Моя подруга, що останнім часом зазнала багатьох труднощів, написала: “Коли згадую минулі чотири семестри студентського життя, то думаю: як багато чого змінилось. І це лякає. Нічого нема вічного”.

Не ти

Давид зробив проект будівлі. Зібрав необхідні матеріали. Зробив усі приготування (1 Хр. 28:11-19). Але перший храм, що був побудований в Єрусалимі, відомий нам як Соломонів храм, а не Давидів.

Досконала любов

Голос жінки тремтів, коли вона розповідала про свої проблеми з донькою. Дуже стурбована сумнівними друзями доньки, вона відібрала в неї мобільний телефон і постійно стежила за нею. Через це їхні стосунки стали ще гіршими.

Все, що потрібно

Уявіть, що ви поїхали кудись без найнеобхідніших речей. Жодної зміни одягу. Немає ані грошей, ані кредитки. Це звучить як щось жахливе і вкрай нерозсудливе, чи не так?

Нове життя

Слова батька глибоко ранили серце Раві. “Ти нікчема. Ти – тягар для нашої родини”, – сказав він. У порівнянні з іншими талановитими братами Раві здавався цілковитим невдахою. Він намагався досягти успіхів у спорті – і досяг. Але все одно почувався неповноцінним. “Що з мене вийде? – переймався він. – Я цілковитий нікчема? Може мені піти з цього життя якимось безболісним способом?” Ці думки переслідували його, але він нікому про них не казав. Це було неприйнятним у його культурі. Його вчили особисту біль тримати при собі й нікого не впускати у свій внутрішній зруйнований світ.