Наші автори

Переглянути усе
David C. McCasland

Давид Маккасланд

Давид Маккасланд почав писати для “Хліб Наш Насущний” у 1995 році. Він також співпрацює з телепрограмою “День Вікдриттів” – робить відео з історіями християн, чиє життя й служіння надихають інших. Є автором книг: “Освальд Чеймберс: відданий Богу” і “Ерік Лідделл: Чисте Золото”. Давид та його дружина Луанн живуть в Колорадо Спрінгс (штат Колорадо). Мають чотирьох доньок і шістьох онуків.

Статті Давид Маккасланд

Він знає нас поіменно

Під час відвідування Нью-йоркського музею-меморіалу 11 вересня я сфотографував один із двох штучних водоспадів, які збудовані на місці веж-близнюків. На мідних панелях по периметру басейнів викарбувані імена майже 3000 людей, що загинули через теракт у Всесвітньому Торговому Центрі. Пізніше, уважніше подивившись на це фото, я помітив жінку, яка тримала руку на одному з викарбуваних імен. Багато людей приходять на це місце, щоб торкнутись рукою імен тих, кого вони любили, і таким чином згадати їх.

Безмежна любов

Один мудрий друг порадив мені уникати під час суперечок таких слів, як “ти завжди” або “ти ніколи”, – особливо під час з’ясування сімейних стосунків. Дуже легко критикувати оточуючих і відчувати себе ображеним тими, кого насправді любиш. Але Божа любов до всіх нас є безмежною. Вона не знає “спадів” та “підйомів”.

Життя, яке привертає увагу

Перебуваючи в готелі міста Остін (штат Техас), я помітив у своєму номері на столі листівку, на якій було написано:

Молитва подяки

Вже багато років я з насолодою читаю книги британського письменника Гілберта Честертона. Його гумор та проникливі думки часто викликають у мене усмішку, а потім змушують зробити паузу й серйозно замислитись. Наприклад, він пише: “Ви молитеся молитвою подяки перед їжею. Чудово. Але я молюсь перед тим, як грати в опері. Перед концертом і пантомімою. Перед тим, як відкрити книгу. Перед тим, як креслити, малювати, плавати, фехтувати, боксувати, ходити, грати. Навіть перед тим, як занурити перо в чорнило, я також звертаюся в молитві до Бога”.

Молитва прощення

У 1960 році шестирічна Рубі Бріджес стала першою чорношкірою дитиною, яка відвідувала державну початкову школу для білих на американському півдні. Щодня протягом багатьох місяців федеральні маршали супроводжували Рубі до школи через юрбу розгніваних батьків, які обсипали маленьку дівчинку прокльонами та погрозами. В класі, де було безпечно, Рубі сиділа лише з Барбарою Генрі, єдиною вчителькою, яка була згодна її навчати. Батьки не дозволяли своїм дітям сидіти в одному класі з цією чорношкірою дівчинкою.

Далека країна

Емі Кармайкл (1867–1951) відома тим, що рятувала від лихої долі дівчат-сиріт в Індії, буквально даруючи їм нове життя. Серед виснажливої праці в неї були такі часи, які вона називала “моментами видіння”. У своїй книзі “Золото Місячного Світла” Емі писала: “Серед напруженого важкого дня нам явилося наче видіння «далекої країни», і ми стояли на дорозі застиглі, приголомшені”.

Заклик мудрості

Відомий британський журналіст і критик Малколм Маґґерідж прийшов до віри в Христа, коли йому було вже 60 років. На своє 75-річчя він запропонував 25 проникливих думок про життя. Одна з них: “Я ніколи не бачив щасливих багачів, але майже не зустрічав бідних, які б не мріяли стати багачами”.

Мистецтво прощення

Одного разу я дві години провів на виставці картин під назвою “Батько та два сини: мистецтво прощення”, де всі полотна були присвячені притчі про блудного сина (Лк. 15:11-31). Особливе враження на мене справила картина Едварда Рояса “Блудний Син”. На полотні був зображений неслухняний син, який у лахміттях, з понуреною головою повертався додому. Позаду – дорога, що вела до смерті; попереду – дорога до батька, який вже вибіг йому назустріч. Внизу полотна були написані слова Ісуса Христа: “А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, − і переповнився жалем” (Лк. 15:20).

Сила демонстрації

Всі мої намагання щось полагодити у своєму будинку зазвичай закінчуються тим, що я плачу комусь гроші, щоб виправити ту шкоду, яку я сам заподіяв. Але нещодавно я зміг успішно полагодити один пристрій завдяки відео на YouTube, на якому спеціаліст показував крок за кроком, як це робити.

Спільні зусилля

“Чому щороку понад п’ять мільйонів людей платять гроші заради здолання смуги перешкод довжиною у кілька кілометрів, на якій вони змушені забиратися на вертикальні стіни, пробиратися через багнюку, влазити всередину вертикальної труби, де зверху зривається вода? Деякі сприймають це як виклик самому собі – бажають зміцнити свою витривалість або здолати якісь страхи. Інших приваблює командна робота, де ті, які змагаються, допомагають та підтримують один одного. Хтось назвав ці перегони «зоною не осудження», де цілком незнайомі люди допомагають один одному досягти фінішу” (Стефані Кановіч, “Вашингтон Пост” ).