Наші автори

Переглянути усе
Xochitl Dixon

Сошіль Діксон

Сошіль Діксон споряджає читачів духовно й спонукає глибоко розуміти Божу ласку, поглиблювати особисті стосунки з Христом та іншими людьми. Авторка, промовець і блоггер на xedixon.com, вона любить співати, читати, фотографувати. Їй подобається бути матір’ю і дружиною д-ра У. Алана Діксона. Для неї він найкращий друг.

Статті Сошіль Діксон

Нездоланних перешкод немає

Працюючи зі студентами, одного разу я організувала своїм підопічним виїзд на смугу перешкод. Учасникам потрібно було одягнутися в захисне спорядження і піднятися на стіну висотою в два з половиною метри. Ті, хто подолав перешкоду першими, підбадьорювали інших, щоб ті довіряли страховці і не дивилися вниз. Одна зі студенток сказала: “Я не зможу це зробити”. Запевняючи у безпечності спорядження, ми підбадьорювали її і гучно вітали, коли вона досягла вершини.

Молитва на пляжі

На честь двадцять п’ятої річниці нашого шлюбу ми з чоловіком поїхали відпочивати на море. Одного дня, сидячи на пляжі, ми читали Біблію. Повз нас іноді проходили продавці, пропонуючи різні товари. Ми дякували кожному, проте нічого не купували. Один продавець, Фернандо, на мою відмову щиро усміхнувся і почав наполягати, щоб ми придбали подарунки для друзів. Я знову відмовилася. Тоді Фернандо взяв товари і пішов далі, усміхаючись. “Нехай Бог благословить ваш день”, – промовила я.

Процвітаючи разом

Мій чоловік Алан стояв під високими ліхтарями, що освітлювали весь спортивний майданчик, в той час як гравець з команди суперників ударив по м’ячу. Слідкуючи за м’ячом, Алан щосили побіг у темний куток майданчика і наскочив на металеву огорожу. Пізніше ввечері, прикладаючи йому лід, я запитала: “Як ти себе почуваєш?” Він потер плече і відповів: “Я б почувався краще, якби мене попередили, що поруч паркан”.

Алея спогадів

Коли мій дорослий син опинився у скрутній ситуації, я нагадала йому, як Бог постійно про нас турбувався і забезпечував у той період, коли батько втратив роботу. Я розповіла про часи, коли моя мати хворіла і померла від лейкемії, а Бог підкріплював нашу родину і посилав нам мир. Оповідаючи про Божу вірність, я підтверджувала дотримання Ним Свого слова. Я провела сина по вимощеній Богом алеї спогадів, нагадуючи йому про Божу надійність у різні моменти нашого життя. Божої присутності, любові та благодаті було достатньо як у стражданні, так і у святкуванні.

Бог розуміє

Після нещодавнього переїзду родини Мейбл її семирічний син Райян хвилювався, готуючись до літнього табору в новій школі. Мейбл підбадьорювала його. Втім одного ранку нехарактерна для Райяна дратівливість здавалася надмірною. Мейбл співчутливо запитала: “Що тебе непокоїть, синку?”

Працюючи з Богом

Під час свого візиту до Мексики в 1962 році Білл Аше допоміг відремонтувати ручний насос у будинку для сиріт. Через п’ятнадцять років, відчувши глибоке бажання служити Богу, допомагаючи у забезпеченні бідних сіл чистою водою, Білл заснував неприбуткову організацію. Він сказав: “Бог спонукав мене присвячувати більшість часу пошуку інших бажаючих забезпечити бідних сільських мешканців чистою питною водою”. Пізніше, дізнавшись про світову потребу у чистій воді завдяки листам від тисяч пасторів та євангелістів у понад 100 країнах, Білл запросив інших долучитися до служіння.

Божа милість в дії

Одна жінка поступила зі мною дуже погано: несправедливо звинуватила і розповсюдила плітки. Природно, у мене став накопичуватися гнів. Хотілося, щоб всі дізналися, як вона себе повела, і щоб вона постраждала так само, як я через неї. Я кипіла від обурення до тих пір, поки не розболілася голова. Але коли почала молитися, щоб біль відійшов, Святий Дух вказав мені на мою помилку: я думала про помсту і при цьому просила у Бога полегшення. Якщо я вірила, що Він може про мене подбати, то чому я не довірила Йому свою ситуацію? Знаючи, що ображені люди часто ображають інших, я попросила Бога допомогти мені простити жінку і знайти шлях до примирення.

Світло в темряві

У нашому місті пройшла сильна гроза, залишивши після себе високий рівень вологості та похмурі хмари. Взявши нашу собаку Келлі, я пішла на вечірню прогулянку. Великі складнощі, пов’язані з переїздом нашої родини в іншу частину країни, здалися мені ще більшими. Розчарована від несправдження наших надій та сподівань, я сповільнила ходу, даючи можливість Келлі обнюхати траву. Я прислухалася до струмка, що тече біля нашого дому. Також я побачила спалахи маленьких вогників, що ширяли над дикими квітами, які вилися біля струмка. Світлячки.

Глибоко вкорінена віра

Понад шістсот років “священний дуб” ріс біля пресвітеріанської церкви в Нью-Джерсі, допоки не виникла потреба спиляти його з міркувань безпеки. Звивисті гілки дерева сягали вшир і вгору. Прохолодний вітерець шелестів його зеленим листям. Сонячні промені зазирали крізь утворені вітром щілини, створюючи миготіння світла на тіні від дерева. Однак справжня велич дуба ховалася під поверхнею землі – його коренева система. Головний корінь росте вертикально, забезпечуючи постійне живлення. Зі стрижневого кореня горизонтально відходить безліч інших коренів, які постійно забезпечують дерево вологою та поживними речовинами. Ця складна коренева система часто стає масивнішою, ніж сам дуб, та зберігає його стовбур міцним.

Творець Місяця

Після того, як астронавти посадили космічний модуль “Орел” на Морі Спокою, Ніл Армстронг сказав: “Це один маленький крок для людини, втім гігантський стрибок для всього людства”. Він був першою людиною, яка ступила на поверхню Місяця. Після нього туди прибували й інші астронавти, в тому числі командир останньої місії корабля “Аполлон” Юджін Сернан. “Там був я, там є ти, Земля, динамічна, вражаюча, і я відчув… що вона надто прекрасна, щоб виникнути випадково, – сказав Сернан. – Має бути хтось значно більший за тебе і за мене”. Споглядаючи з космосу неповторне видовище, ці чоловіки розуміли свою незначущість у порівнянні з безкраїм Всесвітом.

Вічна любов

Кілька років тому мій чотирирічний син подарував мені обрамлене дерев’яне серце на металевій дощечці з написаним в центрі словом “вічно”. “Мамо, я тебе любитиму вічно”, – сказав він. Я зі вдячністю обійняла його і сказала: “Я також любитиму тебе”.

Славімо Його!

Кожен день о 15:16 на мобільному телефоні Шеллі дзвонить будильник, після чого вона влаштовує собі перерву для прославлення Господа. Шеллі дякує і славить Бога за Його доброту. Протягом усього дня вона теж спілкується з Богом. Але ця перерва їй подобається особливо, бо вона дає їй можливість глибше відчути близькі стосунки зі своїм Творцем.

Воно того варте

Ображена на віруючих, які в минулому заподіяли їй шкоду, моя мати гнівно зреагувала на мою віру в Ісуса. “Тепер ти будеш мене засуджувати? Не вийде!” Вона поклала телефонну трубку і не розмовляла зі мною цілий рік. Я дуже переживала, але кінець кінцем усвідомила, що стосунки з Богом набагато важливіші за стосунки з матір’ю. Я молилася за неї кожного разу, коли вона не відповідала на мої дзвінки, і просила Бога допомогти мені її любити.

Час помолитися… знову

Я під’їхала до дому, махаючи своїй сусідці Міріам та її маленькій дочці Елізабет. З роками Елізабет звикла до наших спонтанних розмов, які тривали довше за обіцяні “кілька хвилин” і переростали у молитовні зустрічі. Вона вилазила на дерево, яке росло у центрі подвір’я, гойдала ногами, сидячі на гілці, та займала себе чимось, поки я та її мати розмовляли. Трохи згодом Елізабет зістрибувала зі свого сідала і бігла до нас. Беручи нас за руки, вона посміхалася і співоче промовляла: “Час помолитися… знову ”. Навіть у ранньому віці Елізабет, схоже, розуміла, яку важливу роль відігравала молитва у нашій дружбі.

Двом краще

У 1997 році під час тріатлону “Ironman” на Гавайях дві жінки намагалися втриматися на ногах, шкандибаючи до фінішної лінії. Виснажені бігунки продовжували пересувати хиткі ноги, допоки Сіан Велч не зіштовхнулася з Венді Інграхам. Вони обидві впали на землю. Намагаючись підвестися, вони спіткнулися у двадцяти метрах від фінішу. Інграхам почала повзти, натовп аплодував. Коли суперниця наслідувала її приклад, натовп почав підбадьорювати ще гучніше. Інграхам перетнула фінішну лінію четвертою і впала на простягнуті руки своїх прихильників. Потім вона повернулася і простягла руку своїй суперниці. Велч подалася вперед, простягаючи через фінішну лінію до Інграхам свою стомлену руку. Коли вона закінчила змагання п’ятою, її зустрів схвальний рев натовпу.