Незадовго перед тим як Ісуса розп’яли, одна жінка на ім’я Марія вилила Йому на ноги дуже коштовні парфуми. А потім зробила те, що, можливо, було ще більш жертовним актом – витерла Його ноги своїм волоссям (Ів. 12:3). Марія пожертвувала не лише тим, що було найбільшим заощадженням у її житті, але й своєю репутацією. В культурі Близького Сходу першого століття жодна жінка, що поважала себе, не розпустила б прилюдно волосся. Але справжнє поклоніння Богу не переймається тим, що думають інші люди (2 Сам. 6:21-22). Марія поклонялась Ісусу, і навіть згодна була, щоб хтось вважав її нескромною.

Деякі з нас, коли приходять до церкви, відчувають певний тиск – люди чекають від нас “правильного поклоніння”. Висловлюючись метафорично, ми докладаємо чимало зусиль, щоб “кожна волосина була у правильному місці”. Але духовно здорова церква – це така община, де ми можемо “розпустити своє волосся”, тобто не ховати своїх недоліків за фасадом перфекціонізму. В церкві маємо відкривати свої недоліки для отримання допомоги, замість того щоб приховувати свої духовні невдачі, роблячи вигляд, що ми духовно міцні.

Поклоніння Богу не означає, що треба поводитись так, наче в нашому житті все гаразд. Воно означає, що маємо працювати над тим, щоб усе було гаразд – з Богом та іншими людьми.