Надворі була гроза, і ми з шестирічною донькою сиділи на підлозі, спостерігаючи крізь скляні двері за яскравим видовищем. Вона продовжувала повторювати: “О-го-го! Бог дуже великий!” Мене сповнювали такі самі відчуття. Для нас була очевидною власна незначущість у порівнянні з могутнім Творцем. У пам’яті промайнули рядки з книги Йова: “Якою дорогою ділиться вітер, розпорошується по землі вітерець?” (Йов 38:24).
Йов потребував нагадування про Божу силу (вв. 34-41). Його життя було зруйноване. Діти померли. Він був тяжко хворий. Друзі не виявили жодного співчуття. Дружина спонукала зректися віри (Йов 2:9). Зрештою, Йов запитав у Бога: “Чому?” (Йов 24), і Господь відповів йому з бурі (Йов 38).
Бог нагадав Йову, що Він контролює всі фізичні процеси у світі (Йов 38). Це запевнення підтримало Йова, і він сказав: “Тільки послухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око бачить Тебе” (Йов 42:5). Інакше кажучи: “Тепер я це збагнув, Боже! Ти виходиш за межі мого розуміння”.
Якщо життя руйнується, іноді краще за все просто сісти на підлозі і поспостерігати за блискавками, нагадавши собі, що Бог, Який створив світ, достатньо могутній і люблячий, щоб потурбуватися і про вас. Можна навіть почати співати улюблені пісні хвали, які оспівують Божу могутність і велич.
