Мене часто забавляють неофіційні святкові дні. У США тільки в одному лютому є День липких булочок, День тих, хто ковтає мечі, навіть День печива для собак! Сьогоднішній день названий Днем смирення. Смирення – загально визнана чеснота, варта того, аби це святкувати. Втім так було не завжди.

У стародавньому світі смирення вважалось слабкістю, а не чеснотою; світ цінував славу . Вихваляння власними досягненнями було очікуваним; люди намагались піднімати свій статус і ніколи не понижувати його. Смирення означало підлегле становище, наприклад, слуги перед господарем. Втім усе це змінилось після смерті Ісуса Христа. Той, Хто був у “Божій подобі”, залишив Свій Божественний статус, аби прийняти “вигляд раба”, та “упокорив Себе”, щоб померти за інших (Фил. 2:6-8). Вартий похвали вчинок змусив переоцінити значення смирення. Завдяки тому, що зробив Христос, до кінця першого століття вже навіть світські письменники називали смирення чеснотою.

Кожного разу, коли когось вихваляють за смирення, опосередковано звучить проповідь Євангелія. Без Ісуса смирення не було б “добрим”, а День смирення – взагалі немислимим. Христос відмовився від Свого статусу заради нас, виявляючи через усю історію смиренну природу Бога.