Автор і теолог Расселл Мур описав, як звернув увагу на моторошну тишу, що панувала в російському сирітському будинку, де він усиновив своїх хлопчиків. Пізніше йому пояснили, що немовлята перестали плакати, бо знали, що ніхто не відреагує на їхній плач.

Зазнавши важких часів, нам також здається, що нас ніхто не чує. І що найгірше – нам здається, що Бог також не чує наш плач і не бачить наших сліз. Однак Він і чує, і бачить! Ось чому нам потрібна мова прохання і благання, відображена в псалмах. Автори псалмів прохали про Божу допомогу і водночас скаржились перед Ним на свої обставини. Подібну мову Давид вживає в 60-му Псалмі, де він каже Творцю: “Я кличу до Тебе від краю землі, коли серце моє омліває! На скелю, що вища від мене, мене попровадь” (в. 3). Псалмоспівець Давид кличе до Бога, бо знає, що лише Він є “пристановищем” і “баштою сильною” для нього (в. 4).

Молитовне висловлення прохань і скарг у псалмах є ствердженням Божої суверенності і зверненням до Його доброти та вірності. Вони підтверджують наявність близьких стосунків із Богом. У важкі миті ми всі можемо повірити обману, що Богу байдуже до нас. Втім це не так. Він чує нас і перебуває поруч із нами.