“Злізай!” – твердо сказала моя подруга своєму сину, коли той виліз на церковну лавку і почав розмахувати руками. “Я хочу, щоб пастор мене побачив, – невинно відповів той. – Якщо я не встану, він мене не побачить”.

Хоча стояння на лавках не заохочується в більшості церков, син моєї подруги мав рацію. Стояти і махати руками – це, безумовно, один зі способів бути поміченим і привернути увагу пастора.

Коли ми намагаємося привернути увагу Бога, нам не потрібно турбуватися про те, щоб бути Ним поміченими. Бог і так постійно бачить кожного з нас. Він Той Самий Бог, Який з’явився Аґарі, коли вона, мабуть, була в найгіршому, в найбільш самотньому та пригніченому стані у своєму житті. Сара віддала її Авраму, аби вона народила йому сина (Бут. 16:3). Коли ж вона завагітніла, Аврам дозволив своїй дружині Сарі погано поводитись з Аґар: “І Сара гнобила її. І втекла Аґар від обличчя її” (в. 6).

Рабиня-втікачка опинилася посеред пустелі самотньою, вагітною та нещасною. Але в розпал її відчаю Бог милостиво послав до неї ангела, який сказав їй, що “прислухавсь Господь до твоєї недолі” (в. 11). А вона відповіла: “Ти Бог видіння” (в. 13).

Яке усвідомлення! Особливо посеред пустелі. Бог побачив Аґар і змилосердився над нею. І незалежно від того, наскільки важкими є ваші обставини, Він бачить і вас.