Один чоловік подав у суд позов на Бога. Він стверджував, що Бог був “особливо недобрий” до нього і виявив “дуже негативне ставлення”. Головуючий суддя відхилив цей позов, заявивши, що чоловік потребує допомоги не від суду, а від лікаря-психіатра. Правдива історія: з гумором, але й сумна.
Але чи такі ми вже й різні? Чи не хочеться нам іноді сказати: “Зупини, Боже, будь ласка, з мене досить!” Йов так і зробив. Він покликав Бога на суд. Переживши величезні особисті трагедії, Йов каже: “Я говоритиму до Всемогутнього, і переконувати хочу Бога” (Йов 13:3); та уявляє, як стає “на прю… з Ним” (Йов 9:3). Він навіть видає “обмежувальний припис”: “Віддали Свою руку від мене, а Твій страх хай мене не жахає” (Йов 13:21). Аргументом обвинувачення Йова була не його власна невинність, а те, що він вважав нерозумною суворість Бога: “Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене?” (Йов 10:3).
Іноді нам здається, що Бог несправедливий. Насправді історія Йова складна і не дає простих відповідей. Врешті-решт Бог відновлює фізичний стан Йова, але це не завжди є Його планом для нас. Можливо, ми знаходимо щось на кшталт вироку в останньому зізнанні Йова: “Я говорив, але не розумів… Це чудніше від мене, й не знаю його” (Йов 42:3). Справа в тому, що в Бога є причини, про які ми нічого не знаємо, і в цьому є чудова надія.
