Наші автори

Переглянути усе
Amy Boucher Pye

Емі Бушер Пай

Емі Бушер Пай є авторкою, редактором і спікером. Вона написала книгу “Знайти себе в Британії: наші пошуки віри, домівки й справжньої ідентичності”. Емі керує жіночим книжковим клубом і проживає з сім’єю в Англії.

Статті Емі Бушер Пай

Вдягнені Богом

Коли мої діти були ще дошкільнятами, вони часто гралися в пісочниці, через що їхній одяг швидко покривався брудом. Тому я ще на порозі знімала з них весь одяг, замотувала їх у великі рушники і несла до ванни. І вони душе швидко ставали чистенькими. На них чекала додаткова порція мила, води – і мої обійми.

Втішитель

Я сіла в літак, щоб летіти на навчання за тисячі кілометрів від дому. Спочатку нервувала й почувалась дуже самотньо. Але під час польоту згадала обітницю Ісуса Христа, що Він дав Своїм учням стосовно присутності Святого Духа в нашому житті.

Вдома з Ісусом

“Ніщо не замінить рідну домівку!” Ця фраза відображає глибоко вкорінене бажання мати місце, де можна спочити, де на тебе чекають. Про бажання мати свою оселю Ісус згадував у колі Своїх друзів після останньої з ними вечері, коли попереджав їх про наближення Своєї смерті й про воскресіння. Він пообіцяв, що хоча й залишить їх, але одного дня повернеться за ними. А поки що піде приготувати їм оселю – місце вічного перебування з Ним. Небесну домівку.

Ціна любові

Коли ми прощалися з моїми батьками, махаючи їм руками, наша донька залилась слізьми. Батьки відвідали Англію. Побували у нас в гостях. І тепер вирушали у далеку путь додому в США. “Я не хочу, щоб вони від’їжджали”, – казала, плачучи, наша донька. Ми втішали її, а мій чоловік зазначив: “Думаю, що це – ціна за любов”.

Навіщо пробачати?

Коли одна подруга зрадила мене, я розуміла, що маю простити її. Але не була впевнена, що зможу це зробити. ЇЇ слова дуже сильно ранили моє серце. Я була приголомшена й сердита. Хоча ми обговорили все, і я сказала їй, що пробачаю, я відчувала в душі біль щоразу, як бачила її. Я усвідомлювала, що все ще тримаю в серці щось схоже на образу. Проте одного дня Бог відповів на мої молитви і допоміг цілковито простити її. Я отримала справжню свободу.

Життя і смерть

Ніколи не забуду, як я сиділа біля смертного одра брата моєї подруги. Це був той момент, коли звична ситуація сповнена особливими відчуттями. Нас було троє. Ми тихо розмовляли, а потім помітили, що дихання Ричарда стає все більш утрудненим. Ми стали біля нього… дивились в чеканні й молитві. Коли він зробив останній подих, то був наче святий момент. Гостре відчуття Божої присутності охопило нас, хто проливав сльози за цією чудовою людиною, що вмирала на п’ятому десятку свого життя.

Весняні дощі

Щоб відпочити від роботи, я пішла прогулятись до парку. Мою увагу привернуло стрімке появлення зелені навколо. Усюди на чорній землі з’являлись ознаки життя – стеблинки, що за пару тижнів мали перетворитись на блідо-жовті нарциси, що радісно сповіщають прихід весни й теплих днів… Разом ми пережили ще одну зиму!

Дар гостинності

Назавжди в нашій пам’яті залишиться той чудовий вечір, коли ми запросили на вечерю сім’ї з п’ятьох країн. Сталося, що співрозмовники не розділились парами, але всі приймали участь в обговоренні життя в Лондоні. Наприкінці вечора ми з чоловіком зрозуміли, що самі більше отримали, ніж віддали. Особливо це стосувалось того приємного відчуття, коли зав’язується дружба з новими людьми і коли взнаєш багато цікавого про інші культури.

Маяк

Лідерський центр “Маяк” в Руанді за самою своєю сутністю символізує викуплення. Він знаходиться на тому самому місці, де під час геноциду в 1994 році був спалений великий особняк президента цієї країни. Нова будівля була зведена християнами як маяк світла й надії. В ньому тепер знаходиться біблійний інститут, щоб виховувати нове покоління християнських лідерів. А також там є готель, ресторан та інші сервісні приміщення. З попелу руїн повстало нове життя. Ті, хто будували “Маяк”, дивились на Ісуса як на джерело надії та спасіння.

Він бачить тебе

“Я все бачу й розумію”, – сказала мені подруга в онлайн-групі письменників, де ми підтримуємо і підбадьорюємо один одного. Після цих слів я відчула в серці спокій; відчула, що все гаразд.

Непомічені герої

Біблійні історії часто змушують нас зупинятись і замислюватись. Наприклад, коли під час подорожі до Обітованої Землі на ізраїльтян напав Амалик, то звідки Мойсей знав, що потрібно зійти на верхівку гори й тримати, піднявши, Божу палицю? (Вих. 17:8-15). Про це невідомо. Написано лише, що коли Мойсей піднімав палицю, то перемагав Ізраїль. Коли ж опускав палицю – перемагав Амалик. Але Мойсей не мав сили постійно тримати палицю піднятою, тому його руки підтримували його брат Аарон та один чоловік на ім’я Хур – завдяки чому Ізраїль зрештою переміг.

Дихання життя

Одного зимнього морозного ранку я вела доньку до школи. Нам було дуже весело від того, що ми споглядали, як наш подих створює пар. Ми сміялись з тих різних хмаринок, що вилітали з наших уст. Я сприймала той момент як дар, насолоджуючись життям і спілкуванням з донькою.

Втратити, щоб знайти

Коли я вийшла заміж за свого нареченого-англійця і поїхала до Великобританії, то гадала, що то буде така собі п’ятирічна пригода в іншій країні. Я ніколи не думала, що проживу там майже 20 років, що інколи буду почуватись, наче втрачаю життя – адже кинула свою родину, друзів, роботу і все що було таким знайомим, рідним. Але, втрачаючи старе, я знайшла нове життя. Значно краще життя.

Божа рука

У 1939 році, коли розпочалася війна, король Георг VI у своєму різдвяному радіозверненні намагався заохотити громадян Сполученого Королівства і Співдружності покладатися на Бога. Процитувавши вірш, який його мати вважала дуже цінним, він сказав: “Вийди в темряву і поклади свою руку в Божу руку. Це буде для тебе краще, ніж світло, і безпечніше, ніж відома дорога”. Він не знав, що принесе новий рік, але довіряв Богу, що Він “провадитиме і підтримуватиме” їх у тривожні дні.

Відчутна любов

Сидячи поруч з моєю подругою Маргарет, яка лежала на лікарняному ліжку, я спостерігала за метушінням медичного персоналу та відвідувачів. Молода жінка, яка сиділа поруч зі своєю хворою матір’ю, запитала Маргарет: “Хто всі ці люди, які постійно відвідують вас?” Вона відповіла: “Це члени моєї церковної родини!” Молода жінка зауважила, що ніколи не бачила нічого подібного; на її думку, численні відвідувачі були наче “прояв відчутної любові”. Маргарет, посміхаючись, відповіла: “Це все можна пояснити нашою любов’ю до Бога через Його Сина Ісуса Христа!”