Він стільки зробив для нас!
Хлопчику було лише вісім років, коли він об’явив Уоллі, другу своїх батьків: “Я люблю Ісуса і хочу колись служити Богу в заокеанських країнах”. Хлопчик зростав на очах Уоллі, і той молився за нього протягом десяти років. Коли потім цей юнак звернувся до однієї місії з бажанням їхати до Малі, Уоллі сказав йому: “Час прийшов! Багато років тому, коли ти сказав про свою мрію, я інвестував для тебе деяку суму грошей і чекав на цю радісну новину”. Серце Уоллі було відкрите для людей і для того, щоб Блага Звістка стала відомою ще багатьом.
Банка подяк
На початку року Сью почала щовечора на клаптику папірця записувати все те, за що могла подякувати Богу, й потім кидала папірець у банку. В деякі дні вона мала багато причин для подяки. А в деякі – коли було дуже важко – вона ледь знаходила хоча б одну. Коли ж в кінці року вона висипала з банки всі папірці й почала їх продивлятися, то побачила, що дякувала Богу практично за все, що Він чинив у її житті протягом року. Сью навчилась славити Бога за гарний схід сонця, за прохолодний вечір під час прогулянки. В інших випадках вона дякувала Богу за відповідь на молитву або за Його благодать, що допомагала їй проходити крізь важкі обставини.
Служіння Богу
Бред переїхав до нового міста і швидко знайшов церкву, де міг би поклонятися Богу. Він ходив на богослужіння декілька тижнів, а потім однієї неділі заговорив із пастором про своє бажання служити в будь-який потрібний спосіб. “Якщо треба, можу підмітати”, – сказав Бред. Він почав з того, що допомагав розставляти стільці для богослужінь та чистити вбиральні. Згодом церковна громада дізналася, що Бред був дуже обдарований учитель, однак він був готовий робити все, що потрібно.
Будьте ж милосердні
Ми поспішили до ресторану швидкого харчування, щоб разом пообідати під час короткої робочої перерви моєї подруги Джеррі. Приблизно в той самий час прямо перед нами в ресторан ввійшло шестеро молодих людей. Знаючи, що у нас не так багато часу, ми внутрішньо висловили своє невдоволення. А ті люди двома групами стали біля обох кас, намагаючись першими зробити замовлення. Потім я почула, як Джеррі прошепотіла слова Христа: “Будьте ж милосердні”. Ого! Безумовно, було б добре, якби нас пропустили першими, але ж яким це стало чудовим нагадуванням про необхідність думати про потреби і бажання інших, а не тільки про свої власні.
Покладіть це на “Божу тарілку”
Протягом багатьох років мати молилася, допомагаючи своїй дорослій доньці знаходити відповідні консультації та найкращі ліки. Її екстремальні злети та сильні падіння день за днем обтяжували материнське серце. Будучи часто виснаженою від смутку, мати зрозуміла, що повинна дбати і про себе. Подруга запропонувала їй виписувати свої тривоги та речі, які вона не могла контролювати, на маленькі папірці і класти їх на “Божу тарілку” біля ліжка. Ця проста практика не позбавила від усього стресу, втім коли вона бачила тарілку, це нагадувало їй, що всі її проблеми знаходяться в Божих руках.
Жити по-справжньому
Тисячі людей молилися за пастора Еда Добсона, коли у 2000-му році йому поставили невтішний діагноз – аміатрофічний склероз. Багато хто вірив, що коли вони з вірою молитимуться про зцілення, Бог відповість негайно. Після 12 років боротьби з хворобою, через яку м’язи Еда поступово атрофувалися (і за три роки до його смерті), хтось запитав його, чому, на його думку, Бог і досі не зцілив його. “Я не переймаюсь цим питанням”, – відповів він. Його дружина Лорна додала: “Якщо ви лише прагнете мати відповіді, то не зможете по-справжньому жити”.
Улюблені Господом
Щоб висловити свій смуток, Еллі, молода дівчина, написала наступні слова на дощечці і поставила її в парку: “Мені сумно. Ніхто не хоче зі мною спілкуватися, і я втратила єдину людину, яка мене вислуховувала. Я плачу щодня”.
Коли настане час
Коли мої друзі Ел та Кеті Шиффер під час авіашоу літали на своєму культовому літаку часів Другої світової війни, для них найважливішою була реакція літніх ветеранів війни. Вони розповідали про війни, у яких брали участь, і про літаки, на яких літали. Більшість своїх бойових історій ветерани розповідали зі сльозами на очах. Багато хто казав, що найкращою новиною, яку вони отримали під час служби, були слова: “Війна скінчилась, хлопці. Час повертатися додому”.
Зміна місця проведення
Моя подруга Джоанна померла від інсульту якраз тоді, коли у 2020 році почав поширюватись коронавірус. Спочатку її родина опублікувала оголошення, що похоронне служіння відбудеться в церкві, однак потім було вирішено, що краще провести його в похоронному бюро, аби контролювати кількість присутніх. В інтернеті з’явилось нове повідомлення: “Джоанна Уорнерс – зміна місця проведення”.
Ангели-охоронці
Бев змушена була проходити медичне обстеження за обстеженням; від цього вона ставала перевантаженою і втомленою. Лікарі занепокоїли жінку, коли сказали, що шукають в її тілі онкологію. Щодня Бог вірно підбадьорював її обітницями Своєї присутності та постійного миру, коли вона зверталась до Нього або читала Біблію. Жінка намагалася впоратись з невизначеністю і вчилася довіряти все Богу. Одного ранку Бев натрапила на вірш із книги Вихід, у той час як вона готувалася до серйозної операції: “Ось Я посилаю Ангола перед лицем твоїм, щоб він охороняв у дорозі тебе” (Вих. 23:20).
Спільнота в Христі
На півдні Багамських островів розташований невеликий клаптик землі під назвою Раггед-Айленд. У 19-му столітті тут активно видобували сіль, але через занепад цієї галузі багато людей емігрували на сусідні острови. У 2016 році на острові проживало менше вісімдесяти осіб. І хоча серед них були представники трьох релігійних конфесій, люди щотижня збиралися разом в одному місці для поклоніння і спілкування. З такою малою кількістю мешканців відчуття спільноти для них було особливо важливим.
Пригода
“Християнство – це не для мене. Воно нудне. А я люблю пригоди. Яке без них життя!” – сказала мені молода жінка. Сумно, що вона нічого не знала про радість і хвилювання, які відчуває людина, що йде за Христом. Це дійсно пригода, рівних якій немає. Я з натхненням розповіла їй про Спасителя і про те, як у Ньому ми знаходимо справжнє життя.
Що може бути краще?
Ерік почув про любов Ісуса до нього, коли йому було близько двадцяти років. Він почав відвідувати церкву, де зустрів людину, яка допомогла йому краще пізнати Христа. Незабаром наставник Еріка доручив йому навчати невелику групу хлопців у церкві. З роками Бог покликав Еріка допомагати молоді з груп ризику в його місті, відвідувати людей похилого віку та проявляти гостинність до ближніх – і все це заради Божої слави. Зараз Еріку вже за п’ятдесят, і він пояснює, як сильно вдячний за те, що його рано навчили служити: “Моє серце переповнене бажанням ділитися надією, яку я маю в Ісусі. Що може бути краще, ніж служити Йому?”
Свобода на шляху
У звуковому бейсболі м’яч та база видають сигнали, щоб незрячі гравці знали, що їм робити і куди рухатися. Гравець із зав’язаними очима (враховуючи різний ступінь сліпоти), який відбиває м’яч, і зрячий пітчер перебувають в одній команді. Коли гравець замахнувся бітою і вдарив по звуковому м’ячу, він біжить у напрямку до звукової бази. Якщо польовий гравець впіймав м’яч, то той, хто робив подачу, вибуває з гри, якщо не встиг добігти до бази. Один із гравців зауважив, що для нього найкращим аспектом гри є відчуття “великої свободи”, коли він біжить, бо знає, що перед ним вільний шлях і зрозумілий напрямок.
Хто гідний хвали?
Від гвинтових сходів до просторої спальні, від паркетних підлог до плюшевого килимового покриття, від величезної ванної кімнати до чудово облаштованого кабінету – рієлтор перевершив самого себе, демонструючи молодій парі їхній можливий майбутній будинок. На кожному кроці вони захоплювалися його красою: “Ви здійснили нашу мрію! Будинок просто чудовий!” Тоді рієлтор сказав те, що могло здатися незвичайним, але було вірним: “Я передам ваш відгук будівельнику. Похвали заслуговує не будинок і не я, а той, хто його збудував”.