Спільнота в Христі
На півдні Багамських островів розташований невеликий клаптик землі під назвою Раггед-Айленд. У 19-му столітті тут активно видобували сіль, але через занепад цієї галузі багато людей емігрували на сусідні острови. У 2016 році на острові проживало менше вісімдесяти осіб. І хоча серед них були представники трьох релігійних конфесій, люди щотижня збиралися разом в одному місці для поклоніння і спілкування. З такою малою кількістю мешканців відчуття спільноти для них було особливо важливим.
Пригода
“Християнство – це не для мене. Воно нудне. А я люблю пригоди. Яке без них життя!” – сказала мені молода жінка. Сумно, що вона нічого не знала про радість і хвилювання, які відчуває людина, що йде за Христом. Це дійсно пригода, рівних якій немає. Я з натхненням розповіла їй про Спасителя і про те, як у Ньому ми знаходимо справжнє життя.
Що може бути краще?
Ерік почув про любов Ісуса до нього, коли йому було близько двадцяти років. Він почав відвідувати церкву, де зустрів людину, яка допомогла йому краще пізнати Христа. Незабаром наставник Еріка доручив йому навчати невелику групу хлопців у церкві. З роками Бог покликав Еріка допомагати молоді з груп ризику в його місті, відвідувати людей похилого віку та проявляти гостинність до ближніх – і все це заради Божої слави. Зараз Еріку вже за п’ятдесят, і він пояснює, як сильно вдячний за те, що його рано навчили служити: “Моє серце переповнене бажанням ділитися надією, яку я маю в Ісусі. Що може бути краще, ніж служити Йому?”
Свобода на шляху
У звуковому бейсболі м’яч та база видають сигнали, щоб незрячі гравці знали, що їм робити і куди рухатися. Гравець із зав’язаними очима (враховуючи різний ступінь сліпоти), який відбиває м’яч, і зрячий пітчер перебувають в одній команді. Коли гравець замахнувся бітою і вдарив по звуковому м’ячу, він біжить у напрямку до звукової бази. Якщо польовий гравець впіймав м’яч, то той, хто робив подачу, вибуває з гри, якщо не встиг добігти до бази. Один із гравців зауважив, що для нього найкращим аспектом гри є відчуття “великої свободи”, коли він біжить, бо знає, що перед ним вільний шлях і зрозумілий напрямок.
Хто гідний хвали?
Від гвинтових сходів до просторої спальні, від паркетних підлог до плюшевого килимового покриття, від величезної ванної кімнати до чудово облаштованого кабінету – рієлтор перевершив самого себе, демонструючи молодій парі їхній можливий майбутній будинок. На кожному кроці вони захоплювалися його красою: “Ви здійснили нашу мрію! Будинок просто чудовий!” Тоді рієлтор сказав те, що могло здатися незвичайним, але було вірним: “Я передам ваш відгук будівельнику. Похвали заслуговує не будинок і не я, а той, хто його збудував”.
У пошуках зцілення
Життя Карсона било ключем. Він полював, рибалив, ганяв на мотоциклі, катався на скейтборді і любив бути на природі. Але одного дня Карсон на своєму мотоциклі потрапив у аварію, після якої його паралізувало від грудей і нижче. Незабаром почалася депресія. Майбутнього він не бачив. А потім одного разу друзі витягли його на полювання. На якийсь час він навіть забув про свій параліч, радіючи красі навколишнього світу. Цей досвід приніс йому внутрішнє зцілення і дав нову мету в житті – дарувати таку ж радість іншим інвалідам через некомерційну організацію “Полювати, щоб зцілитися”. Тепер Карсон вважає, що нещасний випадок насправді був прихованим благословінням. Він зумів створити місце, де люди з тяжкими порушеннями опорно-рухового апарата знаходять внутрішнє зцілення. “Я можу займатись тим, чим хочу. Я щасливий”, – каже він.
Виклик служити
Тринадцятирічний ДіЕвіон прийняв виклик послужити іншим. Він та його мати почули історію про чоловіка, який закликав дітей безкоштовно покосити п’ятдесят газонів під час літніх канікул. Мета полягала в допомозі ветеранам, самотнім матерям, людям з інвалідністю, усім, хто просто потребував допомоги. За словами організатора акції (який сам покосив п’ятдесят газонів у п’ятдесяти штатах), це мало навчити важливості дотримання робочої етики та надання допомоги громаді. Попри спеку та можливості зайнятися чимось іншим влітку, ДіЕвіон вирішив послужити нужденним і впорався з викликом.
Повна самотність?
Сім’я Сью розпадалася на очах. Її чоловік раптово пішов із дому, а вона, роздратована і спантеличена, залишилася з дітьми. Сью просила чоловіка піти з нею до сімейного консультанта, але він відмовився, заявивши, що з ним все гаразд, а проблема в ній. Вона зрозуміла, що може втратити його назавжди, і впала в розпач. Чи зможе вона сама подбати про себе та дітей?
Ми – приходьки
У новій країні все було зовсім іншим: нова мова, школи, звичаї, дорожній рух, погода. Вони не знали, чи зможуть взагалі коли-небудь до цього пристосуватися. Члени церкви, яка розташована неподалік, вирішили допомогти родині в облаштуванні нового життя в новому місці. Патті повела подружжя до місцевого продовольчого супермаркету, аби показати, що в ньому є і як купувати продукти. Під час відвідин супермаркету родина зраділа, побачивши на прилавку гранати – фрукти зі своєї батьківщини. Вони купили по гранату для кожної своєї дитини, а ще один – для Патті на знак подяки за допомогу. Ці фрукти та нові друзі принесли їм велику втіху в новій незнайомій країні.
Бог утіхи
Молода мати йшла за дочкою, яка з усіх сил крутила педалі свого маленького велосипеда. Втім, набравши занадто велику швидкість, дівчинка не впоралась з керуванням, впала з велосипеда, поранила щиколотку і заплакала. Мати одразу стала на коліна, низько нахилилась і поцілувала поранене місце. І це спрацювало! Дівчинка підскочила, знову сіла на велосипед і поїхала далі. О, якби весь біль можна було б так легко заспокоїти!
Віра в дії
Червневого вечора 2021 року над селищем пронісся смерч, зруйнувавши родинний амбар. То була болісна втрата, оскільки він перебував у власності родини ще з кінця 1800-х років. Коли Джон і Барбара наступного ранку їхали до церкви, вони побачили руйнування і почали думати, чим можна допомогти. Отже, вони зупинились і дізнались, що родині потрібна допомога в розчищенні завалів. Джон і Барбара швидко розвернули машину у зворотному напрямку і поїхали додому. Змінивши вдома одяг, вони повернулися назад, аби цілий день провести з родиною, допомагаючи в розчищенні завалів, утворених внаслідок сильного вітру. Послуживши родині, вони показали віру в дії.
Любіть і покладайтесь на Бога
Зак був веселим і розумним хлопцем, якого всі любили. Але він страждав від депресії. Після того, як він у п’ятнадцятирічному віці вчинив самогубство, його мати, Лорі, сказала: “Складно зрозуміти, як людина, яку всі люблять, може дійти до такого моменту… В нього було стільки перспектив”. Про всю свою скорботу Лорі говорить Богу. Вона каже, що глибокий смуток після самогубства сина – це “зовсім інший рівень болю”. Однак вона та її родина навчились покладатись на підтримку Бога та інших людей, і тепер вони допомагають тим, хто страждає від депресії.
Вижити і процвітати
Родина Крудсів із мультфільму вважає, що “вижити можна лише за умови, якщо їхня маленька родина триматиметься разом”. Вони бояться світу та інших людей. У пошуку безпечного місця для життя вони зі страхом виявляють, що на обраній ними території вже мешкає дивна родина. Однак невдовзі родина Крудсів починає вчитися приймати відмінності своїх нових сусідів, отримувати їхню підтримку і жити разом. Вони усвідомлюють, що їм насправді подобається мешкати поряд із сусідами, і що для повноти життя вони потребують інших.
Ідучи поруч з іншими
У 2020 році Біллі, люблячий і вірний пес, став зіркою інтернету. Його господар Рассел зламав щиколотку і ходив з допомогою милиць. Невдовзі пес також почав кульгати, ідучи з господарем. Схвильований Рассел відвів Біллі до ветеринара, але той сказав, що з собакою все добре! Коли пес був сам, він бігав, як і раніше. Це означає, що, ідучи з господарем, пес лише вдавав, що кульгає. Ось що значить по-справжньому перейнятися болем іншого!
Туга за родиною
Енн, головний персонаж книги “Енн із Зелених Дахів”, прагнула мати родину. Ставши сиротою, вона втратила надію коли-небудь знайти місце, яке можна назвати домом. Потім вона дізналася, що один чоловік на ім’я Метью і його сестра Марілла хочуть забрати її до себе. Їдучи на повозці до їхнього дому, Енн постійно вибачалася за свої безкінечні розмови, однак Метью, мовчазний чоловік, сказав: “Ти можеш говорити, скільки завгодно. Я не проти”. Ті слова пролунали для Енн, наче музика. Їй здавалося, що ніхто взагалі не хотів бачити її поруч, а ще менше – слухати її балачки. Прибувши до їхнього дому Енн дізналася, що насправді брат і сестра планували взяти не її, а хлопчика, аби той допомагав їм на фермі. Дівчинка боялася, що її повернуть назад. Однак вона стала членом цієї родини. Так бажання Енн мати люблячий дім нарешті здійснилося.