Наші автори

Переглянути усе
Anne Cetas

Енн Сітас

Енн Сітас стала послідовницею Ісуса в майже дорослому віці. Її було 19, коли подруга дала їй примірник “Хліб Наш Насущний” з метою допомогти їй читати регулярно Біблію. Енн також з запалом читала тематичні брошури серії “Духовні Відкриття”. Через кілька років вона приєдналась до редакторської команди “Хліб Наш Насущний” в якості коректора. У вересні 2004 року Енн почала писати статті для щоденного християнського читання і наразі працює головним редактором публікацій. Полюбляє з чоловіком Карлом разом гуляти або кататись на велосипеді. Обидва працюють наставниками в одному міському служінні.

Статті Енн Сітас

На розсуд Бога

Під час відвідин Нью-Йорка Нейт і Шерілін з радістю завітали до ресторану “Омасаке”. Японське слово “омасаке” перекладається як “залишу це на ваш розсуд”, тобто клієнти таких ресторанів лишають за шеф-кухарем право обрати їм меню. Хоч Нейт і Шерілін вперше спробували таку кухню, і це здавалося ризикованим, проте їм сподобалися страви, обрані і приготовлені шеф-кухарем.

Не забудь!

Моя племінниця, її чотирирічна донька Кейлін і я разом чудово провели суботній день. Ми бавилися мильними бульбашками надворі, розмальовували книгу для малювання та їли арахісове масло і желейні сандвічі. Коли вони сіли в машину, збираючись їхати додому, Кейлін мило вигукнула через відкрите вікно: “Тітонько Енн, не забудь про мене”. Я швидко підійшла до автомобіля і прошепотіла: “Я ніколи про тебе не забуду. Обіцяю, що ми невдовзі побачимося”.

Так, буду

Після важкого дня Шерлі вмостилася у своє крісло. Вона подивилася у вікно і побачила, як похилого віку пара намагалася витягти полишену на подвір’ї частину старого паркану, позначеного словом: “Безкоштовно”. Шерлі покликала чоловіка, і вони пішли допомагати. Вчотирьох вони поклали паркан на візок та покотили вулицею за ріг до будинку цього подружжя, увесь час сміючись з того, як усе це виглядало. Коли вони повернулися за іншою частиною паркану, жінка запитала Шерлі: “Ти будеш моєю подругою?” “Так, буду”, – відповіла вона. Пізніше Шерлі дізналася, що її нова в’єтнамська подруга трохи розмовляла англійською і почувалася самотньо, бо тепер її дорослі діти жили далеко.

Почни зараз

Коли в кінці лютого 2017 року у моєї старшої сестри виявили рак, я сказала друзям: “Відтепер я повинна якомога більше часу проводити з Керолін”. Дехто казав, що я надмірно реагувала на новину. Однак через десять місяців сестра померла. Я годинами перебувала поряд із нею, втім, якщо когось любиш, для вияву любові ніколи не достатньо часу.

Тепер можете розслабитися

Дарнелл ввійшов у кабінет фізіотерапевта, знаючи, що буде дуже боляче. Лікарка витягувала і згинала його руку, тримаючи у положеннях, в яких вона місяцями не перебувала після пошкодження. Потримавши руку декілька секунд в незручному положенні, вона лагідно казала Дарнеллу: “Добре, можете розслабитися”. Пізніше він згадував: “На кожному сеансі терапії я щонайменше п’ятдесят разів чув фразу: «Добре, можете розслабитися»”.

Що я бачу?

Одного холодного зимового дня Кріста стояла біля озера і милувалася маяком, що вкрився снігом. Коли вона дістала свій телефон, щоб зробити кілька знімків, її окуляри запітніли. Вона майже нічого не бачила, тому вирішила зробити знімки з різних ракурсів у напрямку маяка. Коли ж пізніше подивилась на знімки, то виявилося, що в телефоні був установлений режим “селфі”. “Фокус був лише на мені, – розповідала вона, сміючись. – Все, що я побачила, – саму себе”. Цей випадок нагадав мені про іншу подібну помилку: ми можемо настільки зосередитись на собі, що втрачаємо з поля зору велику картину Божого плану.

Хто Він, наш Спаситель?

Минулого року ми з подругами молились про зцілення трьох жінок, що хворіли на рак. Ми знали, що Бог може це зробити, і благали Його про це щодня. Ми бачили Його чини в минулому і знали, що Він може зробити чудо й тепер. Бували такі дні, коли здавалося, що у кожної з цих трьох жінок наступає зцілення – і ми цьому дуже раділи. Але тієї осені всі троє відійшли у вічність. Хтось сказав, що то було “найвище зцілення” – і в певному сенсі це правда. Однак ця втрата нас засмутила. Нам дуже хотілося, щоб Бог зцілив тих жінок тут, на землі, але за якихось причин, нам незрозумілих, чуда не сталося.

Знайти надію

Елізабет тривалий час боролася з наркотичною залежністю, а коли позбавилася цієї хвороби, то захотіла й іншим допомогти. Вона почала писати анонімні записки і розносити їх по місту. Ці записки Елізабет засовувала під двірники лобового скла і наклеювала на стовпчиках у парку. Колись вона шукала хоча б якихось ознак надії, і тепер робила так, щоб їх знаходили інші. Одна з її записок містила такі слова: “Є велика любов, і вона дарує надію”.

Крізь хрест

На робочому столі мого колеги Тома стоїть скляний хрест розміром 20 на 30 сантиметрів. Це подарунок від його друга Філа, хто, як і Том, переніс рак. На ньому – побажання на все дивитися “крізь хрест”. Цей сувенір постійно нагадує Тому про Божу любов.

Знайти час

Ріма нещодавно переїхала з Сирії до Сполучених Штатів. Жінка намагалася жестами і кількома англійськими словами пояснити своєму наставнику, чому вона така сумна. Сльози текли по її щоках, коли вона показувала широку тарілку, на якій були гарно викладені фатаєри (пиріжки з м’ясом, сиром та шпинатом). “Лише один”, − сказала вона, показавши рукою від вхідної двері до гостинної… Декілька людей з найближчої церкви мали відвідати цю сім’ю, а з’ясувалося, що зробив це лише один. Проте і він швидко зайшов, поставив коробку з подарунками і відразу вибіг. Мабуть, був дуже зайнятий, в той час як Ріма та її родина почувалися дуже самотніми і прагнули спілкування.