Наші автори

Переглянути усе
Anne Cetas

Енн Сітас

Енн Сітас стала послідовницею Ісуса в майже дорослому віці. Її було 19, коли подруга дала їй примірник “Хліб Наш Насущний” з метою допомогти їй читати регулярно Біблію. Енн також з запалом читала тематичні брошури серії “Духовні Відкриття”. Через кілька років вона приєдналась до редакторської команди “Хліб Наш Насущний” в якості коректора. У вересні 2004 року Енн почала писати статті для щоденного християнського читання і наразі працює головним редактором публікацій. Полюбляє з чоловіком Карлом разом гуляти або кататись на велосипеді. Обидва працюють наставниками в одному міському служінні.

Статті Енн Сітас

Почни зараз

Коли в кінці лютого 2017 року у моєї старшої сестри виявили рак, я сказала друзям: “Відтепер я повинна якомога більше часу проводити з Керолін”. Дехто казав, що я надмірно реагувала на новину. Однак через десять місяців сестра померла. Я годинами перебувала поряд із нею, втім, якщо когось любиш, для вияву любові ніколи не достатньо часу.

Тепер можете розслабитися

Дарнелл ввійшов у кабінет фізіотерапевта, знаючи, що буде дуже боляче. Лікарка витягувала і згинала його руку, тримаючи у положеннях, в яких вона місяцями не перебувала після пошкодження. Потримавши руку декілька секунд в незручному положенні, вона лагідно казала Дарнеллу: “Добре, можете розслабитися”. Пізніше він згадував: “На кожному сеансі терапії я щонайменше п’ятдесят разів чув фразу: «Добре, можете розслабитися»”.

Що я бачу?

Одного холодного зимового дня Кріста стояла біля озера і милувалася маяком, що вкрився снігом. Коли вона дістала свій телефон, щоб зробити кілька знімків, її окуляри запітніли. Вона майже нічого не бачила, тому вирішила зробити знімки з різних ракурсів у напрямку маяка. Коли ж пізніше подивилась на знімки, то виявилося, що в телефоні був установлений режим “селфі”. “Фокус був лише на мені, – розповідала вона, сміючись. – Все, що я побачила, – саму себе”. Цей випадок нагадав мені про іншу подібну помилку: ми можемо настільки зосередитись на собі, що втрачаємо з поля зору велику картину Божого плану.

Хто Він, наш Спаситель?

Минулого року ми з подругами молились про зцілення трьох жінок, що хворіли на рак. Ми знали, що Бог може це зробити, і благали Його про це щодня. Ми бачили Його чини в минулому і знали, що Він може зробити чудо й тепер. Бували такі дні, коли здавалося, що у кожної з цих трьох жінок наступає зцілення – і ми цьому дуже раділи. Але тієї осені всі троє відійшли у вічність. Хтось сказав, що то було “найвище зцілення” – і в певному сенсі це правда. Однак ця втрата нас засмутила. Нам дуже хотілося, щоб Бог зцілив тих жінок тут, на землі, але за якихось причин, нам незрозумілих, чуда не сталося.

Знайти надію

Елізабет тривалий час боролася з наркотичною залежністю, а коли позбавилася цієї хвороби, то захотіла й іншим допомогти. Вона почала писати анонімні записки і розносити їх по місту. Ці записки Елізабет засовувала під двірники лобового скла і наклеювала на стовпчиках у парку. Колись вона шукала хоча б якихось ознак надії, і тепер робила так, щоб їх знаходили інші. Одна з її записок містила такі слова: “Є велика любов, і вона дарує надію”.

Крізь хрест

На робочому столі мого колеги Тома стоїть скляний хрест розміром 20 на 30 сантиметрів. Це подарунок від його друга Філа, хто, як і Том, переніс рак. На ньому – побажання на все дивитися “крізь хрест”. Цей сувенір постійно нагадує Тому про Божу любов.

Знайти час

Ріма нещодавно переїхала з Сирії до Сполучених Штатів. Жінка намагалася жестами і кількома англійськими словами пояснити своєму наставнику, чому вона така сумна. Сльози текли по її щоках, коли вона показувала широку тарілку, на якій були гарно викладені фатаєри (пиріжки з м’ясом, сиром та шпинатом). “Лише один”, − сказала вона, показавши рукою від вхідної двері до гостинної… Декілька людей з найближчої церкви мали відвідати цю сім’ю, а з’ясувалося, що зробив це лише один. Проте і він швидко зайшов, поставив коробку з подарунками і відразу вибіг. Мабуть, був дуже зайнятий, в той час як Ріма та її родина почувалися дуже самотніми і прагнули спілкування.

Підбадьорюючий шепіт

Юнак, як тільки зайняв своє місце в літаку, почав виявляти явні ознаки неспокою. Він нервово оглядав ілюмінатори. Потім стулив очі й намагався заспокоїти себе глибоким диханням, але це не допомогло. Коли літак здійнявся, він почав повільно розгойдуватися туди-сюди. Раптово бабуся, що сиділа навпроти нього через прохід, поклала свою долоню на його руку й лагідно почала розмову, щоб якось відволікти його від стресу. “Як тебе звуть?” “Звідки ти?” “Все буде добре, не хвилюйся даремно”, – прошепотіла вона. Старенька могла відчувати роздратування або просто не звертати увагу на юнака, але натомість вирішила сказати йому кілька втішних слів. Здавалося, проста річ, але коли через три години літак приземлився, юнак сказав: “Дуже дякую вам за те, що допомогли мені”.

Ставлення і сприйняття

Регина їхала додому зневірена та втомлена. День розпочався трагічною новиною, про яку вона дізналася з текстового повідомлення подруги, потім ускладнився на зустрічі зі співпрацівниками, які відмовилися підтримати будь-яку її ідею. Під час своєї молитви до Господа Регина подумала, що найкраще зараз буде відкласти в сторону всі проблеми дня і нанести несподіваний візит з квітами до подруги, яка знаходилася в Будинку для літніх людей. Її дух ще більше підбадьорився, коли Марія почала розповідати про милість Бога до неї: “Я маю своє ліжко та стілець, тричі на день їм, маю допомогу від медсестер. Бог так мене любить”.

Від черв’яків до війни

Клео було десять років, коли він вперше поїхав з нами на рибалку. Але коли він зазирнув у лоточок із наживкою, то ніяк не міг зважитись діяти далі. Нарешті він сказав: “Допоможіть мені!” Коли мій чоловік запитав, в чому проблема, Клео відказав: “Я боюся черв’яків”. Страх паралізував його волю до дії.