Жити по-справжньому
Тисячі людей молилися за пастора Еда Добсона, коли у 2000-му році йому поставили невтішний діагноз – аміатрофічний склероз. Багато хто вірив, що коли вони з вірою молитимуться про зцілення, Бог відповість негайно. Після 12 років боротьби з хворобою, через яку м’язи Еда поступово атрофувалися (і за три роки до його смерті), хтось запитав його, чому, на його думку, Бог і досі не зцілив його. “Я не переймаюсь цим питанням”, – відповів він. Його дружина Лорна додала: “Якщо ви лише прагнете мати відповіді, то не зможете по-справжньому жити”.
Улюблені Господом
Щоб висловити свій смуток, Еллі, молода дівчина, написала наступні слова на дощечці і поставила її в парку: “Мені сумно. Ніхто не хоче зі мною спілкуватися, і я втратила єдину людину, яка мене вислуховувала. Я плачу щодня”.
Коли настане час
Коли мої друзі Ел та Кеті Шиффер під час авіашоу літали на своєму культовому літаку часів Другої світової війни, для них найважливішою була реакція літніх ветеранів війни. Вони розповідали про війни, у яких брали участь, і про літаки, на яких літали. Більшість своїх бойових історій ветерани розповідали зі сльозами на очах. Багато хто казав, що найкращою новиною, яку вони отримали під час служби, були слова: “Війна скінчилась, хлопці. Час повертатися додому”.
Зміна місця проведення
Моя подруга Джоанна померла від інсульту якраз тоді, коли у 2020 році почав поширюватись коронавірус. Спочатку її родина опублікувала оголошення, що похоронне служіння відбудеться в церкві, однак потім було вирішено, що краще провести його в похоронному бюро, аби контролювати кількість присутніх. В інтернеті з’явилось нове повідомлення: “Джоанна Уорнерс – зміна місця проведення”.
Ангели-охоронці
Бев змушена була проходити медичне обстеження за обстеженням; від цього вона ставала перевантаженою і втомленою. Лікарі занепокоїли жінку, коли сказали, що шукають в її тілі онкологію. Щодня Бог вірно підбадьорював її обітницями Своєї присутності та постійного миру, коли вона зверталась до Нього або читала Біблію. Жінка намагалася впоратись з невизначеністю і вчилася довіряти все Богу. Одного ранку Бев натрапила на вірш із книги Вихід, у той час як вона готувалася до серйозної операції: “Ось Я посилаю Ангола перед лицем твоїм, щоб він охороняв у дорозі тебе” (Вих. 23:20).
Спільнота в Христі
На півдні Багамських островів розташований невеликий клаптик землі під назвою Раггед-Айленд. У 19-му столітті тут активно видобували сіль, але через занепад цієї галузі багато людей емігрували на сусідні острови. У 2016 році на острові проживало менше вісімдесяти осіб. І хоча серед них були представники трьох релігійних конфесій, люди щотижня збиралися разом в одному місці для поклоніння і спілкування. З такою малою кількістю мешканців відчуття спільноти для них було особливо важливим.
Пригода
“Християнство – це не для мене. Воно нудне. А я люблю пригоди. Яке без них життя!” – сказала мені молода жінка. Сумно, що вона нічого не знала про радість і хвилювання, які відчуває людина, що йде за Христом. Це дійсно пригода, рівних якій немає. Я з натхненням розповіла їй про Спасителя і про те, як у Ньому ми знаходимо справжнє життя.
Що може бути краще?
Ерік почув про любов Ісуса до нього, коли йому було близько двадцяти років. Він почав відвідувати церкву, де зустрів людину, яка допомогла йому краще пізнати Христа. Незабаром наставник Еріка доручив йому навчати невелику групу хлопців у церкві. З роками Бог покликав Еріка допомагати молоді з груп ризику в його місті, відвідувати людей похилого віку та проявляти гостинність до ближніх – і все це заради Божої слави. Зараз Еріку вже за п’ятдесят, і він пояснює, як сильно вдячний за те, що його рано навчили служити: “Моє серце переповнене бажанням ділитися надією, яку я маю в Ісусі. Що може бути краще, ніж служити Йому?”
Свобода на шляху
У звуковому бейсболі м’яч та база видають сигнали, щоб незрячі гравці знали, що їм робити і куди рухатися. Гравець із зав’язаними очима (враховуючи різний ступінь сліпоти), який відбиває м’яч, і зрячий пітчер перебувають в одній команді. Коли гравець замахнувся бітою і вдарив по звуковому м’ячу, він біжить у напрямку до звукової бази. Якщо польовий гравець впіймав м’яч, то той, хто робив подачу, вибуває з гри, якщо не встиг добігти до бази. Один із гравців зауважив, що для нього найкращим аспектом гри є відчуття “великої свободи”, коли він біжить, бо знає, що перед ним вільний шлях і зрозумілий напрямок.
Хто гідний хвали?
Від гвинтових сходів до просторої спальні, від паркетних підлог до плюшевого килимового покриття, від величезної ванної кімнати до чудово облаштованого кабінету – рієлтор перевершив самого себе, демонструючи молодій парі їхній можливий майбутній будинок. На кожному кроці вони захоплювалися його красою: “Ви здійснили нашу мрію! Будинок просто чудовий!” Тоді рієлтор сказав те, що могло здатися незвичайним, але було вірним: “Я передам ваш відгук будівельнику. Похвали заслуговує не будинок і не я, а той, хто його збудував”.
У пошуках зцілення
Життя Карсона било ключем. Він полював, рибалив, ганяв на мотоциклі, катався на скейтборді і любив бути на природі. Але одного дня Карсон на своєму мотоциклі потрапив у аварію, після якої його паралізувало від грудей і нижче. Незабаром почалася депресія. Майбутнього він не бачив. А потім одного разу друзі витягли його на полювання. На якийсь час він навіть забув про свій параліч, радіючи красі навколишнього світу. Цей досвід приніс йому внутрішнє зцілення і дав нову мету в житті – дарувати таку ж радість іншим інвалідам через некомерційну організацію “Полювати, щоб зцілитися”. Тепер Карсон вважає, що нещасний випадок насправді був прихованим благословінням. Він зумів створити місце, де люди з тяжкими порушеннями опорно-рухового апарата знаходять внутрішнє зцілення. “Я можу займатись тим, чим хочу. Я щасливий”, – каже він.
Виклик служити
Тринадцятирічний ДіЕвіон прийняв виклик послужити іншим. Він та його мати почули історію про чоловіка, який закликав дітей безкоштовно покосити п’ятдесят газонів під час літніх канікул. Мета полягала в допомозі ветеранам, самотнім матерям, людям з інвалідністю, усім, хто просто потребував допомоги. За словами організатора акції (який сам покосив п’ятдесят газонів у п’ятдесяти штатах), це мало навчити важливості дотримання робочої етики та надання допомоги громаді. Попри спеку та можливості зайнятися чимось іншим влітку, ДіЕвіон вирішив послужити нужденним і впорався з викликом.
Повна самотність?
Сім’я Сью розпадалася на очах. Її чоловік раптово пішов із дому, а вона, роздратована і спантеличена, залишилася з дітьми. Сью просила чоловіка піти з нею до сімейного консультанта, але він відмовився, заявивши, що з ним все гаразд, а проблема в ній. Вона зрозуміла, що може втратити його назавжди, і впала в розпач. Чи зможе вона сама подбати про себе та дітей?
Ми – приходьки
У новій країні все було зовсім іншим: нова мова, школи, звичаї, дорожній рух, погода. Вони не знали, чи зможуть взагалі коли-небудь до цього пристосуватися. Члени церкви, яка розташована неподалік, вирішили допомогти родині в облаштуванні нового життя в новому місці. Патті повела подружжя до місцевого продовольчого супермаркету, аби показати, що в ньому є і як купувати продукти. Під час відвідин супермаркету родина зраділа, побачивши на прилавку гранати – фрукти зі своєї батьківщини. Вони купили по гранату для кожної своєї дитини, а ще один – для Патті на знак подяки за допомогу. Ці фрукти та нові друзі принесли їм велику втіху в новій незнайомій країні.
Бог утіхи
Молода мати йшла за дочкою, яка з усіх сил крутила педалі свого маленького велосипеда. Втім, набравши занадто велику швидкість, дівчинка не впоралась з керуванням, впала з велосипеда, поранила щиколотку і заплакала. Мати одразу стала на коліна, низько нахилилась і поцілувала поранене місце. І це спрацювало! Дівчинка підскочила, знову сіла на велосипед і поїхала далі. О, якби весь біль можна було б так легко заспокоїти!