Бог знає наші потреби
Ландо, водій джипні (вид громадського транспорту на Філіппінах), пив каву в придорожньому кіоску. Після скасування карантину через Covid-19 відновилися і щоденні поїздки по місту. “А сьогоднішня спортивна подія, – думав Ландо, – гарантує велику кількість пасажирів. Нарешті я зможу розрахуватись із боргами”.
Серце для Христа
“ Поки триматимеш рот на замку , – сказала я собі, – ти не зробиш нічого поганого”. Ззовні я стримувала свій гнів на колегу, після того як сама ж неправильно розтлумачила її слова. Оскільки нам доводилося бачитись щодня, я вирішила обмежити спілкування і розмовляти з нею лише за необхідності (відплачуючи їй своїм мовчанням). Хіба мовчазна поведінка може бути неправильною?
Коли Ісус зупиняється
Кілька днів хворий кіт жалібно нявкав, сховавшись у коробці біля місця моєї роботи. Покинутий на вулиці котик залишався непоміченим для тих, хто проходив повз нього, аж поки не з’явився Джун. Двірник приніс тварину додому, де він жив з двома собаками, колишніми безпритульними.
Зростаючи в Ісусі
У дитинстві я вважала дорослих мудрими і нездатними до помилок. “Вони завжди знають, що робити. Одного дня, коли я стану дорослою, я теж завжди знатиму, що робити”, – думала я. Що ж, той “день” настав багато років тому, але я й досі часто не знаю, що робити. Чи то хвороба в родині, чи то проблеми на роботі, чи то конфлікт у стосунках – такі моменти розбивають усі ілюзії особистого контролю і сили. І в мене залишається лише один варіант – заплющити очі і прошепотіти: “Господи, допоможи”.
Стійкість в Ісусі
Під час навчання в семінарії у нас щонеділі були богослужіння. На одному з них ми співали гімн “Великий наш Бог”, і я звернула увагу на трьох викладачів, які виконували цей гімн натхненно та захоплено. Їхні обличчя випромінювали радість, можливу лише тоді, коли люди щиро і палко вірять у Бога. Минули роки, і всі троє пройшли через невиліковну хворобу. Але віра допомогла їм вистояти і стати добрим прикладом для інших.
Господь близько
Понад тридцять років Лурдес, викладачка вокалу в Манілі, навчала студентів віч-на-віч. Але коли її попросили проводити заняття онлайн, вона занепокоїлась. “Я не дуже добре розбираюся в комп’ютерах, – сказала вона. – Мій ноутбук старий, і я не знайома з платформами для відеоконференцій”.
Бог не забуде про вас!
У дитинстві я колекціонувала поштові марки. Коли мій анкон (фукієнською “дідусь”) дізнався про моє захоплення, він почав щодня відкладати для мене марки зі своєї офісної пошти. Щоразу, коли я відвідувала дідуся та бабусю, дідусь дарував мені конверт, наповнений різноманітними красивими марками. “Хоч я завжди зайнятий, – сказав він мені одного разу, – я не забуду про тебе!”
Надія на Бога
Мені терміново потрібно було знайти два лікувальні препарати. Один від алергії для моєї мами, а інший від екземи для племінниці. Їхній стан погіршувався, але ліків у аптеках не було. У розпачі я без кінця молилася: “Господи, допоможи їм!”
Тримайтеся за Ісуса
На сходовому майданчику офісної будівлі в мене раптом закрутилася голова. З’явилося відчуття, що сходи почали крутитися. Приголомшена, я схопилася за поручні. Серце прискорено билося, ноги підгиналися, а я чіплялася за перила, радіючи їх міцності. Обстеження показало, що в мене анемія. Хоча причина не була серйозною, і запаморочення незабаром пройшло, я ніколи не забуду, якою слабкою і безпорадною я відчула себе того дня.
Ви можете довіряти Богу
Коли в мого кота Міккі була очна інфекція, я щодня закапувала йому спеціальні краплі. Щойно я клала його на стійку у ванній кімнаті, він дивився на мене переляканими очима і готувався до неприємної процедури. “Хороший хлопчик”, – бурмотіла я. Хоча він і не розумів, що я роблю, проте ніколи не відскакував, не шипів і не дряпав мене. Замість цього він притискався до мене – до людини, яка змусила його пройти через це випробування. Він знав, що може мені довіряти.
Якір надії
Я показала фотографію людей, які спали під шматками картону в тьмяному провулку. “Що їм потрібно?” – запитала я в учнів недільної школи. “Їжа”, – відповів хтось. “Гроші”, – відповів інший. “Безпечне місце”, – задумливо промовив хлопчик. Потім одна дівчинка сказала: “Надія”.
Зупиніться
Господар книгарні взяв відпустку всього на два дні, але Кейт, його помічник, був у нестямі від хвилювання. Робота йшла належним чином, проте бідний Кейт не знаходив собі місця: боявся, що не впорається з обов’язками керівника. Він щосили бігав по магазину і втручався в усе, у що тільки міг.
Коли ви змучені
Був кінець робочого дня. Я сиділа в цілковитій тиші, а переді мною на столі знаходився ноутбук. Я мала б радіти через виконану того дня роботу, однак ні. Я втомилась. Мої плечі боліли від тягаря хвилювання через проблему на роботі, а мій мозок спустошився через роздуми про складні стосунки. Мені хотілось втекти від цього, і я міркувала, що подивитись ввечері по телебаченню.
У чому моя ціль?
“Я почуваюсь абсолютно непотрібним, – скаржився Гарольд. – Дружина померла, діти зайняті своїми сім’ями. Після обіду сиджу і розглядаю тіні на стіні”. Своїй доньці він часто казав: “Я старий, життя позаду. В мене більше немає мети. Нехай Господь забере мене”.
Коли самотньо
О сьомій вечора Хюей Лян доїдав у себе на кухні залишки рису та рибних тефтелів. Сім’я Чуа в сусідній квартирі теж вечеряла. Їхній веселий сміх і жвава розмова були добре чутні в тиші квартири Хюей Ляна, де він жив сам після смерті дружини. Він упокорився зі своєю самотністю. З роками гострий біль втрати притупився, і він навчився його терпіти. Але сьогодні вигляд напівпорожньої миски та пари паличок для їжі пронизав його до глибини душі.