Об’єднане різноманіття
У своєму есе “Служіння і спектр” професор Даніель Боумен-молодший пише про складність прийняття рішень стосовно того, як служити в церкві людині з аутизмом. Він пояснює: “Люди з аутизмом повинні кожного разу прокладати новий шлях вперед, унікальний шлях, який враховує… розумову, емоційну та фізичну енергію… час на усамітнення/перезарядку; сенсорні можливості та рівень комфорту… час доби; чи цінують нас за наші сильні сторони і чи пристосовуються до наших потреб, а не виключають через уявні недоліки; і багато іншого”.
Зцілення через вдячність
У Христини Коста діагностували пухлину мозку. Провівши деякий час у клініці, вона помітила, що в розмовах про рак переважає войовнича риторика. Хворі “борються” або навіть “воюють” зі своєю недугою. Христину ця метафора швидко втомила. Їй “не хотілося більше року воювати з власним тілом”. Натомість вона знайшла інший підхід: щоденні вправи подяки. Дівчина щодня знаходила привід для цього. Вона дякувала за команду лікарів, за те, що їй стало краще. На власному досвіді Христина переконалася, що якою б важкою не була боротьба, подяка допомагає протистояти депресії та “підключати мозок” до одужання.
Крапля за краплею
“Ми завжди прагнемо служити Богу так, щоб це було приємно нам”, – писала в XVI столітті іспанська черниця Тереза Авільська. Вона проникливо розмірковує про наше бажання використовувати легші та “приємніші” способи служіння, замість того щоб віддати себе Богові повністю і нероздільно. Ми довіряємося Йому повільно, невпевнено і навіть неохоче. “І оскільки, – пише Тереза, – ми віддаємо Тобі наше життя по крихтах, то маємо задовольнятися тим, що Ти даєш нам свої дари по краплях. І так буде, доки ми повністю не віддамо Тобі все своє життя”.
Формування доброзичливості
Коли ми думаємо про найкращі бізнес-проєкти, на думку одразу спадають зовсім не такі якості, як доброта та щедрість. Однак на думку підприємця Джеймса Рі, ці риси повинні бути. З досвіду, який він отримав на посаді генерального директора компанії, що перебувала на межі фінансового краху, пріоритетність того, що він називає “доброзичливістю” або “культурою доброти” та духом дарування, врятувала компанію і призвела до її процвітання. Поставивши ці якості на чільне місце, він дав людям надію та мотивацію, необхідну для об’єднання, інновацій та вирішення проблем. Джеймс Рі пояснює, що “доброзичливість… є справжнім активом, який можна безкінечно примножувати”.
Мистецтво співчуття
“У твою ногу увійшов гострий шип, ось чому ти плачеш ночами”, – писала Катерина Сієнська в XIV столітті. “У цьому світі є ті, хто може його витягти, – продовжувала вона. – Такого вміння вони навчилися в Бога”. Катерина присвятила життя розвитку цього “вміння”, і сьогодні її пам’ятають за дивовижну здібність до співчуття та співпереживання.
Під Божими крилами
На ставку біля нашого житлового комплексу живе кілька сімей канадських гусей з гусенятами. Маленькі гусенята такі пухнасті та милі, що важко втриматися, щоб не спостерігати за ними, коли я гуляю чи бігаю навколо ставка. Однак я навчилась уникати зорового контакту і давати гусям широкий простір, інакше я ризикую, що гусак-захисник, запідозривши загрозу, зашипить і поженеться за мною!
Неспішна благодать
Ви чули про термін “повільна мода”? Він відображає рух, спрямований на протистояння “швидкій моді” – індустрії, в якій домінує дешевий і недовговічний одяг. У швидкій моді одяг виходить з моди майже так само швидко, як і з’являється в магазинах; деякі бренди щороку утилізують велику кількість своєї продукції.
Я – ніхто! А ти хто?
У вірші, що починається словами: “У світі я – ніхто. А ти?” Емілі Дікінсон жартівливо кепкує над зусиллями, які витрачають люди, щоб стати “кимось”. Її ідеал – радісна свобода блаженної анонімності.
Чистосердечна щедрість
Ще ніхто не говорив перед смертю: “Я дуже радий, що прожив егоїстичне життя”, – сказав Паркер Палмер у своїй промові перед випускниками і закликав їх “запропонувати світу… свою чистосердечну щедрість”.
Кожна скорбота
“ Я вивчаю скорботу інших і кожну біду. Можливо, від скорбот моїх я щось у них знайду”, – писала поетеса ХІХ століття Емілі Дікінсон. Цей вірш – зворушливий роздум над тим, наскільки неповторна кожна скорбота. Наприкінці Дікінсон трохи сором’язливо говорить про свою єдину, “пронизливу втіху”, яку знайшла на Голгофі. Ця втіха в тому, що її власні рани виявилися схожими на ті, які були в Спасителя: “ І я не можу повірити, що Він страждав, як я”.
Безпечне місце
Колишня вчителька, а тепер пенсіонерка Деббі Стівенс Браудер, займається тим, що переконує всіх садити дерева. Навіщо? Через спеку. Екстремальна спека в Сполучених Штатах є головною причиною смертності від погодних умов. Тінь, яку створюють крони дерев, – один із дієвих способів захисту від спеки. “Справа тут не в прикрасі міст, це питання життя та смерті”, – каже Деббі.
Не сон
Це схоже на сон, але без пробудження. Людям, які страждають на розлад, який іноді називають “дереалізація” або “деперсоналізація”, часто здається, що все навколо не справжнє. Втім подібне почуття може виникнути і в здорових людей, особливо при сильному стресі. А в деяких воно з’являється, коли все складається вдало. Наче розум не може повірити, що такі добрі події відбуваються насправді.
Прагнення до кращого
Неможливо було без сліз дивитись на оновлення статусу в соціальній мережі моєї подруги Ірини. У лютому 2022 року, лише за кілька днів після втечі з Києва, оточеної столиці України, вона опублікувала одну зі своїх старих фотографій, на якій після участі в змаганнях із бігу вона піднімає прапор своєї країни. “Усі ми в міру своїх сил та можливостей біжимо марафон під назвою життя. Давайте в ці дні пробіжимо його ще краще. З тим, що ніколи не помре в наших серцях”, – написала вона. У наступні дні я стежила за тим, як моя подруга продовжує свій забіг. Вона регулярно викладала повідомлення з проханнями про молитву і допомогу громадянам її країни, які страждають.
Новий початок
“Християнська свідомість починається з болісного усвідомлення, що те, що ми вважали істиною, насправді виявилось обманом”, – написав Юджин Петерсон у своїх глибоких роздумах над Псалмом 119. Цей псалом є першою піснею з “пісень прочан” (Пс. 119–133), які паломники співали на шляху до Єрусалима. Як зазначив Петерсон у книзі “Тривала покірність в одному напрямку” , ці псалми також змальовують духовну подорож до Бога.
Справжній спокій
У поемі “Спокій” автор піднімає питання нашої схильності відокремлювати час “дозвілля” від “праці”, питаючи: “Чи це не справжнє дозвілля – виконувати істинну працю?” Поет каже, що якщо ви хочете відчути справжнє дозвілля, тоді не намагайтесь уникати життєвих обов’язків, а “продовжуйте робити все можливе, користуйтесь часом і не марнуйте його; красу можна побачити лише в праці”.