Наші автори

Переглянути усе
Patricia Raybon

Патриція Рейбон

Патриція раніше працювала редактором журналу “Неділя” в “The Denver Post” і доцентом на кафедрі журналістики в Колорадському Університеті в місті Боулдер. Наразі вона будує мости між людьми через свої книжки, що “надихають людей любити Бога і одне одного”. Її мету можна висловити слоганом: “шлях віри – з благодаттю”. Патриція дуже любить Святе Письмо, тому підтримує проекти біблійних перекладів по всьому світі. Серед її відзначених нагородами книг можна згадати “Мій перший білий друг” і “Я наказала горам рухатись”. Патриція – мати двох дітей і має п’ять онуків. Разом із чоловіком Деном вона живе в Колорадо. Обоє полюбляють фільми, попкорн, захоплюючі загадки та мильні опери центрального телебачення. Поспілкуватися з Патрицією можна на patriciaraybon.com.

Статті Патриція Рейбон

Посуньте свою огорожу

Місцевий священик не міг заснути. У розпал Другої світової війни до нього звернулася група американських солдатів з проханням дозволити їм поховати свого побратима на огородженому кладовищі біля його церкви, однак він сказав, що там дозволялося ховати лише прихожан церкви. Отже, вояки поховали свого друга біля огорожі.

Від мудрості до радості

Задзвенів телефон, і я одразу взяла трубку. Мені телефонувала найстарша віруюча в нашій церковній родині, енергійна і заповзята жінка, яка досягла вже майже сторічного віку. Завершуючи написання своєї останньої книги, вона задала мені декілька питань стосовно граматики. І я, як завжди, невдовзі почала вже питати в неї : про життя, роботу, любов і родину. Уроки, отримані нею протягом тривалого життя, були сповнені мудрістю. Вона сказала мені: “Не поспішай”. Однак трохи згодом ми вже сміялися стосовно тих випадків, коли вона сама часто поспішала. Її дивовижні історії були сповнені справжньою радістю.

Довіряючи Біблії

Біллі Грем, відомий американський проповідник, розповідав, як йому було важко повірити в цілковиту істинність Біблії. Одного разу вночі, ідучи під місячним сяйвом у центрі відпочинку в Сан-Бернардіно, він упав на коліна і, поклавши Біблію на пеньок, зумів лише промовити: “О, Боже! У цій книзі я багато чого не розумію”.

Спочатку простіть

Ми називали себе “сестрами в Христі”, втім почали поводитись так, наче вороги. Під час сніданку в кав’ярні я посперечалася з моєю білою подругою через різні расові погляди. Я дала собі слово, що більше не буду з нею зустрічатися. Однак через рік ми стали працювати в одній християнській організації і вже не могли не спілкуватися. Спочатку ми з небажанням поговорили про наш конфлікт, а згодом Бог допоміг нам простити одна одну і віддано нести служіння.

Квітнути для Ісуса

Моя молодша донька повернулася з подорожі до Амстердама і привезла звідти мені в подарунок запаковані цибулини тюльпанів. Я раділа дарунку так само, як і її поверненню. У той же час тюльпани – це не мої улюблені квіти. Багато з них рано цвітуть і швидко в’януть. Крім того, саджати їх спекотного липня було б неправильно.

Метод очищення

Стоячи біля раковини, двоє дітлахів весело співають пісеньку “З Днем народження” (кожен по два рази), поки миють руки. “Треба ретельно змивати мікроби”, – каже їм мати. Отже, ще до початку пандемії COVID-19 вони вже навчилися старанно мити руки.

Він за вас воюватиме

Поранений кінь на ім’я “Барабанщик” був одним із 112 скакунів, на яких британські солдати воювали під час відомої Атаки легкої кавалерії. Кінь виявив таку відвагу та витривалість, що його вершник, підполковник де Саліс, вирішив: його скакун заслуговує на медаль так само, як і відважні солдати. Коня нагородили, незважаючи на те, що британська армія зазнала поразки в битві з ворожим військом. Через відвагу солдатів та їхніх коней ця битва вважається однією з найвизначніших військових подій у британській історії, яку відзначають ще й досі.

Він знає ваше ім’я

Після трирічної перерви ми вирішили повернутися у свою колишню церкву. Але як до нас поставляться люди? Чи радітимуть вони нашому поверненню? Любитимуть нас? Простять за те, що ми залишили церкву? Відповідь на ці питання ми отримали сонячного недільного ранку. Увійшовши до церковної будівлі, ми знову і знову чули свої імена. “Патрісія! Ден! Як ми раді вас бачити!” В одній зі своїх популярних книг дитяча письменниця Кейт Дікамілло написала: “Читачу, у цьому сумному світі немає нічого кращого, ніж почути, як той, кого ви любите, називає ваше ім’я”.

Відважна любов

Четверо капеланів не були відомими героями. Однак холодної лютневої ночі 1943 року, коли під час Другої світової війни їхній пасажирський корабель “ Дорчестер ” атакували біля побережжя Гренландії, усі четверо робили все можливе, аби заспокоїти сотні наляканих солдат. У той час як корабель тонув і поранені намагалися сісти в переповнені рятівні човни, капелани заспокоювали натовп “проповіддю відважності”, як сказав один із вцілілих.

Безпечний шлях до берега

Плем’я Кандас у Папуа-Новій Гвінеї радісно очікувало на прибуття Нових Завітів, надрукованих їхньою рідною мовою. Втім, щоб дістатися до їхнього селища, люди, які везли книги, мусили плисти океаном на маленьких човнах.

З Богом краще

Граючи у волейбольній команді коледжу, моя внука пізнала принцип перемоги. Якщо м’яч летить до неї, вона робить усе можливе, аби краще вдарити м’яч. Вона грає так, аби інші члени команди опинялися в кращій позиції, без гнівних випадів і звинувачень. Вона завжди покращує ситуацію.

Радість у хвалі

Повіривши в Ісуса Христа, відомий британський письменник Клайв Льюїс спочатку неохоче славив Бога. Він називав хвалу “каменем спотикання”, через те що “Бог Сам її вимагав”. Однак Льюїс зрештою усвідомив, що Його народ “відчуває Божу присутність саме в процесі поклоніння” і в прояві “любові до Бога” знаходить у Ньому радість. Цей процес настільки нероздільний, наскільки нероздільним є “віддзеркалення світла і променів, що падають на дзеркало”.

Мудре прополювання

Мої онуки бігали по подвір’ю. Ви думаєте, що вони гралися? Ні, виривали бур’яни. “Виривайте їх з корінням!” – казала наймолодша внука, показуючи мені вирваний бур’ян. Вона раділа, що ми також виривали їх з корінням, усуваючи будь-яку загрозу їхньої повторної появи. Однак цій радості передувало рішення позбавитися цих бур’янів.

Ніколи не здавайтеся

“Час минув. Прийшла війна”. Так Семі Ніго, єпископ з народності келіко в Південному Судані, пояснював затримки в численних спробах його церкви перекласти Біблію на рідну мову. Насправді на цій мові не було надруковано жодного слова. Десятиліттями раніше дідусь єпископа Ніго відважно розпочав переклад Біблії, однак через війну та неспокій проєкт просувався вкрай повільно. Втім, попри неодноразові напади на табори для біженців на півночі Уганди та в Демократичній Республіці Конго, єпископ та інші віруючі продовжували працювати над перекладом.

Не забувайте співати

Ненсі Густафсон, колишня оперна співачка, відвідавши свою матір, зі смутком побачила, наскільки погіршився її стан через деменцію. Мати більше не впізнавала її і ледь-ледь говорила. Через декілька місяців у Ненсі виникла ідея. Вона почала співати для матері. Почувши спів, мати з радісними очима також почала співати – цілих двадцять хвилин! Потім мати Ненсі пожартувала, сказавши, що вони були “співаками родини Густафсон”! На думку лікарів, ця дивовижна зміна пояснювалася силою музики, здатної пробуджувати забуті спогади. Крім того, спів “старих улюблених пісень” піднімав настрій, скоротив кількість падінь і, як наслідок, відвідин травмпунктів, а також зменшив потребу в заспокійливих препаратах.