Наш надійний Отець
Мій син Ксав’єр, зріст якого сягає одного метра і дев’яноста сантиметрів, з легкістю підняв у повітря свого усміхненого малюка Ксаріана. Він обхопив своєю великою рукою крихітні ніжки сина, міцно тримаючи їх у своїй долоні. Витягнувши свою руку, він заохочував сина балансувати самостійно, але тримав вільну руку напоготові, щоб у разі потреби схопити його. Ксаріан випростав ноги і підвівся. Широко посміхаючись і впираючись руками в боки, він не відвертав свого погляду від батька.
Наші історії
Я відкрила скриньку і витягла звідти маленьку срібну шпильку, яка мала точний розмір та форму стопи ще ненародженої 10-тижневої дитини. Погладжуючи десять крихітних пальчиків, я згадала втрату своєї першої дитини і тих, хто казав, що мені “пощастило”, що я не була ще “на великому терміні”. Я сумувала, знаючи, що ніжки моєї дитини були такі ж реальні, як і серце, яке колись билося в моєму лоні. Я дякувала Богу за те, що Він звільнив мене від депресії і використовував мою історію, аби втішити інших, хто горював після втрати дитини. Через два десятиліття ми з чоловіком назвали дитину, яку втратили, Каєм, що на деяких мовах означає “радість”. Хоч я і досі відчуваю біль втрати, проте дякую Богу, що Він зцілив моє серце.
Бог чує нас
Першокласник зателефонував на номер екстреної допомоги. Йому відповів оператор. “Мені потрібна допомога”, – сказав хлопчик. Оператор почав допомагати, аж поки не почув, як до кімнати увійшла мати хлопця і запитала: “Джонні, що ти робиш?” Хлопець пояснив, що не може зробити домашнє завдання з математики, тому він зробив саме те, чого навчила його мама, коли йому потрібна допомога. Він зателефонував на службу 911. Для Джонні його поточна потреба кваліфікувалась як надзвичайна ситуація. Для співчутливого слухача допомога хлопчику у виконанні домашнього завдання була головним пріоритетом у той момент.
Схожі на Ісуса
Бог створив велику сіру сову як майстра з маскування. Сріблясто-сіре забарвлення пір’я дозволяє їй зливатися з корою, коли вона сидить на деревах. Коли сови хочуть залишитись непоміченими, вони ховаються на видноті, зливаючись з навколишнім середовищем за допомогою свого пір’яного маскування.
Любов у дії
Одинока мати більше п’яти років жила по сусідству з літнім паном. Одного разу, турбуючись про її добробут, він подзвонив у двері її будинку. “Я не бачив вас близько тижня, – сказав він. – Отож, просто вирішив перевірити, чи все у вас гаразд”. Його “перевірка здоров’я” підбадьорила жінку. Втративши батька в ранньому віці, вона цінувала, що цей добрий чоловік піклується про неї та її родину.
Важливий дефіс
Готуючись до похоронного богослужіння в честь моєї мами, я молилась, аби підібрати правильні слова, щоб описати її роки через “дефіс”, що гравіюється між датою народження та смертю. Я розмірковувала про хороші і не дуже хороші часи в наших стосунках. Я прославляла Бога за той день, коли моя мама прийняла Ісуса як свого Спасителя, після того як побачила, як Він мене змінив. Я дякувала Господу за те, що Він допоміг нам разом зростати у вірі, і за людей, які розповідали, як моя мама підбадьорювала і молилася за них, обдаровуючи їх добротою. Моя мама насолоджувалася значущим “дефісом” – життям, добре прожитим для Ісуса.
Божий дар
Ми з чоловіком організували студентську групу і подарували кожному учаснику Біблію. “Бог використає ці безцінні дари, щоб змінити ваше життя”, – сказала я. Того вечора декілька студентів вирішили разом читати Євангеліє від Івана. Ми продовжували заохочувати групу читати Писання вдома, а також навчали їх під час наших щотижневих зустрічей. Більш ніж через десять років я зустріла одну з учасниць нашої групи. “Я все ще використовую Біблію, яку ви мені тоді подарували”, – сказала вона. Підтвердження цьому я побачила в її сповненому віри житті.
Важлива кожна мить
Коли у квітні 1912 року “Титанік” зіткнувся з айсбергом, пастор Джон Харпер знайшов місце для своєї шестирічної доньки в одній із рятувальних шлюпок. Потім він віддав свій рятувальний жилет одному з пасажирів і почав ділитись Євангелієм з усіма, хто його слухав. Коли судно тонуло і сотні людей чекали на малоймовірний порятунок, Харпер плавав від однієї людини до іншої і говорив: “Віруй у Господа Ісуса, – і будеш спасений” (Дії 16:31).
Любляча покірність
Під час нашої весільної церемонії пастор запитав мене: “Чи обіцяєш ти любити, шанувати і слухатися свого чоловіка, поки смерть не розлучить вас?” Дивлячись на свого нареченого, я прошепотіла: “Слухатися?” Ми будували наші стосунки на любові та повазі, а не на сліпій покірності, як це випливало з весільної обітниці. Батько мого чоловіка зняв на відео той момент, коли я з широко розплющеними очима обмірковувала слово “ слухатися ” і потім сказала: “Так”.
Ісус першим полюбив нас
Одного разу в дитинстві мій тепер вже дорослий син Ксав’єр широко розкинув руки і сказав: “Я ось так тебе люблю”. У свою чергу я розкинула свої довші руки і сказала: “А я ось так тебе люблю”. У відповідь Ксав’єр промовив: “А я полюбив тебе першим”. Я похитала головою. “Я полюбила тебе ще тоді, коли Бог поклав тебе в мій животик”. Очі Ксав’єра розширились. “Ти виграла”. “Ні, ми обоє виграли, – сказала я, – тому що Ісус першим полюбив нас обох”.
Я чую Тебе, Боже!
Малюк Грем метушився на колінах у матері і хникав, поки лікарі вставляли йому перший слуховий апарат. За мить після того, як лікар увімкнув пристрій, Грем перестав плакати. Його очі розширились, і він посміхнувся, бо почув голос матері, яка заспокоювала його, підбадьорювала та кликала на ім’я.
Орієнтовані на Боже Царство
Коли я приєдналася до групи християнських авторів дитячих книг, які молилися один за одного і допомагали поширювати інформацію про свої книги, деякі люди говорили, що ми “нерозумні, бо працюємо з конкурентами”. Натомість наша група прагнула до лідерства, орієнтованого на Боже Царство. Ми прагнули до спільноти, а не до конкуренції. У нас була одна мета – поширювати Євангеліє. Ми служили одному Царю – Ісусу. Разом ми досягаємо більшої кількості людей своїм свідченням про Христа.
Бог створив їх усіх
Мій трирічний син Ксав’єр стиснув мою руку, коли ми увійшли до океанаріуму Монтерей-Бей у Каліфорнії. Показуючи на скульптуру горбатого кита в натуральну величину, підвішену до стелі, він сказав: “Який величезний!” Його радість з широко розплющеними очима не згасала, коли ми розглядали кожен експонат. Ми сміялися, коли видри плескались під час годування. А потім мовчки стояли перед великою скляною вітриною акваріума, спостерігаючи за золотисто-коричневими медузами, що танцювали в блакитній воді. “Бог створив кожну істоту в океані, – сказала я, – так само, як Він створив тебе і мене”. У відповідь Ксав’єр прошепотів: “Ого!”
У Божих люблячих руках
Після чергової проблеми зі здоров’ям я відчула страх перед невідомим і неконтрольованим. Одного разу, читаючи статтю в журналі “Forbes”, я дізналась, що вчені дослідили зростання “швидкості обертання Землі” і заявили, що Земля “похитнулась” і “обертається швидше”. Вони сказали, що нам “може вперше в історії знадобитись відкидання секунди, тобто офіційне вилучення секунди зі світового часу”. Хоча секунда не здається великою втратою, усвідомлення того, що обертання Землі може змінитись, здалося мені великою проблемою. Навіть незначна нестабільність може похитнути мою віру. Однак знання того, що Бог все контролює, допомагає мені довіряти Йому, незалежно від того, наскільки страшними або хиткими можуть бути наші обставини.
Цикл Божої любові
У віці тридцяти років я вірою прийняла у своє серце Ісуса Христа, і в мене виникло багато питань. А коли я почала читати Біблію, переді мною постало ще більше питань. Я звернулась до подруги: “Хіба можна виконати всі Божі заповіді? Я ж тільки сьогодні вранці накричала на чоловіка!”