Коли я ніс служіння серед невіруючих, один мій знайомий завжди чинив опір і висміював мене, коли я розповідав йому про Ісуса Христа. Звали його Веніамін. У віці 30 років він захворів на туберкульоз і потрапив до лікарні. У нього була тяжка форма захворювання. Хоча він знав і відчував, що жити йому залишилося зовсім небагато, проте не вірив ні в Бога, ні в загробне життя, вважаючи, що після смерті всьому наступить кінець. Одного разу я прийшов до нього у лікарню і поставив запитання, на яке мені було цікаво отримати відповідь.

– Веніаміне, Ви боїтеся померти? – запитав я.

– Ви, віруючі,…

Я дивлюся на нічне небо. Мільярди зірок, краса Божої величі й премудрості, яка викликає в душі трепет і захоплення. Мені спокійно і радісно, що тепер я Його дитя, а Він мій Отець... Але кілька років тому все було зовсім по-іншому. Я дивилася на зірки і питала Бога: “Ти ж зміг створити цей Всесвіт, всі ці зірки. Невже Ти не можеш зцілити одне маленьке сердечко? Серце мого сина”.

Я вірила в Бога, напевно, як і більшість людей. Рівно настільки, щоб Він не доставляв мені занепокоєння. Коли щось траплялося і мені була необхідна допомога, я відразу згадувала про Нього, просила про допомогу.…

Тридцять вісім років я жила з кісткою, яка неправильно зрослася після травми в дитинстві. І тільки в листопаді 2017 року мене прооперували. Усі ці роки лікарі не могли визначити причину болю в нозі. Одного разу, вийшовши з кабінету професора, який сказав, що мені вже ніщо не допоможе, і в кінці навіть запитав, а чи дійсно у мене нога болить... я заплакала. І тоді ще з більшою вірою я звернулася до Бога. У той момент мені прийшла думка зателефонувати одній сестричці з іншого міста. Вона мені сказала, що працює в приватній травматологічній клініці, якою завідують віруючі. Їхала з думкою, що і…

Мир Вам!!!

Навіть не знаю, з чого почати листа… Перш за все, з сердечної подяки Богу і вам! Від щирого серця дякую за вашу працю, увагу, терпіння й участь! Нехай Господь виповнить всі ваші потреби! Дякую за літературу, яку надсилаєте мені.

Тепер трохи про себе. Мене звуть Фененко Дмитро Володимирович. Я інвалід III групи, тимчасово не працюю. Книгу “Хліб Наш Насущний” отримую з 2007 року і дуже радий, що пізнав Господа, бо Він є помічником у моєму житті. Минуло 9 років, як Господь знайшов мене, загубленого, втраченого, потопаючого в гріхах блудного сина. Ісус подарував мені віру, життя вічне, порятунок і…