Слова батька глибоко ранили серце Раві. “Ти нікчема. Ти – тягар для нашої родини”, – сказав він. У порівнянні з іншими талановитими братами Раві здавався цілковитим невдахою. Він намагався досягти успіхів у спорті – і досяг. Але все одно почувався неповноцінним. “Що з мене вийде? – переймався він. – Я цілковитий нікчема? Може мені піти з цього життя якимось безболісним способом?” Ці думки переслідували його, але він нікому про них не казав. Це було неприйнятним у його культурі. Його вчили особисту біль тримати при собі й нікого не впускати у свій внутрішній зруйнований світ.
Отже, Раві самотньо страждав. А потім сталося, що після невдалої спроби самогубства він опинився у лікарні, і один відвідувач приніс йому Біблію. Він відкрив йому 14 розділ Євангелія від Івана. І мати прочитала йому слова Христа: “Бо живу Я і ви жити будете!” (Ів. 14:19).
“Мабуть, це моя єдина надія, – подумав Раві. – Це шлях до нового життя. Такого життя, яким його задумав Творець” . І він помолився так: “Ісусе, якщо Ти справді є Той, Хто дарує таке життя, яким воно має бути, то я хочу такого життя”.
В житті бувають відчайдушні моменти, але ми можемо знайти надію тільки в Ісусі, Хто є “дорога, і правда, і життя” (Ів. 14:9).
