Граючи в університетській баскетбольній команді, я на початку кожного грального сезону приймав свідоме рішення цілком довіряти своєму тренеру. Я йшов до спортзалу і робив все, що він наказував мені. Не думаю, що моя команда мала б від мене якусь користь, якби я качав свої права: “Тренере, я хочу кидати м’яча у корзину, мені подобається дриблінг. Але тільки не проси мене тренуватись бігом, грати у захисті й дуже потіти!”
Кожний успішний спортсмен повинен довіряти своєму тренеру й робити все, що той просить його на користь для всієї команди.
В Ісусі Христі ми стали для Бога “живою жертвою” (Рим. 12:1). Тобто кажемо нашому Спасителю та Господу: “Я довіряю Тобі й охоче зроблю все, що Ти вважаєш за потрібне”. Лише таким чином Він “відновлює” наш розум, щоб нам зосереджуватись на тому, що приємне Йому.
Корисно знати, що Бог ніколи не покличе нас виконувати якусь справу, до якої Він нас не підготував, не спорядив. Як нагадує нам апостол Павло, “маємо різні дари, згідно з благодаттю, даною нам” (Рим. 12:6).
Будучи впевнені, що можемо ввірити Богу все своє життя, давайте цілковито присвятимо себе Тому, Хто створив нас і допомагає у наших спробах бути “живою жертвою”.
