Уявіть, що ви поїхали кудись без найнеобхідніших речей. Жодної зміни одягу. Немає ані грошей, ані кредитки. Це звучить як щось жахливе і вкрай нерозсудливе, чи не так?
Але саме цього вимагав Ісус від Своїх учнів, коли послав їх в першу місіонерську подорож проповідувати й зцілювати. “І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім палиці тільки самої: ні торби, ні хліба, ані мідяків у свій черес, а ходити в сандалях, і двох убрань не носити” (Мр. 6:8-9).
Але потім, коли Ісус готував учнів до їхньої духовної праці після Свого відходу, то сказав їм: “А тепер… хто має калитку, нехай візьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча” (Лк. 22:36).
Що ж хотів цим сказати Ісус? Мова йдеться про довіру Богу, Хто піклується про нас.
Ісус нагадав учням про їхню першу подорож, кажучи: “Як Я вас посилав без калитки, і без торби, і без сандаль, чи вам бракувало чого? Вони ж відказали: Нічого” (Лк. 22:35). Отже, учні мали все необхідне для виконання тієї місії, до якої їх покликав Бог (Мр. 6:7).
Чи віримо ми, що Бог спроможний давати нам щодня все необхідне? Чи ми крім довіри Богу беремо особисту відповідальність та не цураємося планування? Давайте справді вірити, що Він подасть нам все необхідне для виконання Його праці.
