Якось я отримав електронною поштою приємного листа від однієї жінки. “Ваша мама у 1958 році була вчителькою першого класу в одній із шкіл міста Оклахома. Вона була чудовим викладачем – дуже добрим і водночас вимогливим! Вона давала нам завдання вчити напам’ять Псалом 22 і потім декламувати його перед усім класом. Я дуже боялась це робити. Але це було єдине моє знайомство з Біблією аж до 1997 року, коли я стала християнкою. І кожен раз, коли я читаю цей Псалом, згадую місіс Маккасланд”.
Ісус розповів притчу про сіяча, що сіяв зерна. Вони потрапляли у різні місця – при дорозі, на каміння, в зарості тернів і на родючий ґрунт (Мт. 13:1-9). Хоча деякі зернятка й не дали плоду, але були ті зерна, що вродили “у сто раз, другий у шістдесят, а той утридцятеро”. Вони символізують тих, хто “слухають слово і розуміють” (Мт. 13:23).
Протягом 20 років моя мати навчала першокласників у державних школах. Крім викладання читання, письма та математики, вона сіяла також зернятка доброти й послання Божої любові.
В кінці листа колишня учениця написала: “Звісно, багато інших людей мали вплив на моє християнське життя, але моє серце завжди звертається до Псалма 22 і згадує вашу ласкаву матір”. Зерно Божої любові може й сьогодні принести чудовий плід.
