День розпочався як завжди, а закінчився кошмаром. Естер (ім’я змінено) та декілька сотень жінок з пансіону були викрадені релігійною войовничою групою. Через місяць усіх звільнили, за винятком Естер, яка відмовилася зректися Ісуса Христа. Читаючи про неї та інших, хто зазнавав гонінь за свою віру, ми з подругою були зворушені. Ми хотіли щось зробити. Однак що ?
Апостол Павло у листі до коринтської церкви розповів про страждання, яких він зазнав в азійській провінції. Гоніння було настільки сильним, що він і його супутники “не надіялися навіть жити” (2 Кор. 1:8). Однак Павлу допомогли молитви віруючих (в. 11). Хоч коринтська церква перебувала за багато миль від апостола, її молитви мали значення − Бог їх почув. У цьому є дивовижна таємниця: суверенний Бог для здійснення Свого замислу обрав наші молитви. Який привілей!
Сьогодні також потрібно пам’ятати про братів і сестер у Христі Ісусі, які страждають за свою віру. Ми можемо дещо зробити. Можна молитися за тих, кого ізолюють, пригноблюють, б’ють, катують, а іноді навіть вбивають за віру в Ісуса Христа. Будемо молитися, аби Бог їх утішив, підбадьорив та укріпив їхню надію в той час, як вони твердо вірять в Ісуса.
