На день народження я подарувала своєму онукові великого пухнастого ведмедя. Спочатку він здивувався. Потім проявив благоговійний страх, і, зрештою, цікавість, яка підштовхнула до дослідження. Онук торкнувся носа ведмедя, і коли той впав до його рук, сильно зрадів! Він поклав свою дитячу голову на пухнасті груди ведмедя і сильно його обійняв. Онук із усмішкою занурився у плюшеву м’якість ведмедя. Дитина не усвідомлювала нездатність іграшки по-справжньому його любити. Невинно й природно онук відчув любов ведмедя і повернув її від усього серця.

У першому з трьох своїх листів до християн апостол Іван впевнено говорить, що Сам Бог є любов’ю. Він пише: “Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов” (1 Ів. 4:16).

Бог любить нас. Не через м’якість уявної тварини, а через простягнені руки справжнього людського тіла, в якому б’ється любляче серце (Ів. 3:16). Через Ісуса Христа Бог виявив Свою дивовижну й жертовну любов до нас.

Апостол Іван продовжує у своєму листі: “Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив” (1 Ів. 4:19). Коли ми віримо, то відчуваємо любов і відповідаємо взаємністю. Завдяки справжній Божій любові ми від усього серця можемо любити Бога та оточуючих нас людей.