У лютому 1497 року монах Джироламо Савонарола розпалив багаття. Перед цим він і його послідовники декілька місяців збирали речі (витвори мистецтва, косметику, інструменти та одяг), які, на їхню думку, могли спокушати людей на гріх або сприяти нехтуванню релігійними обов’язками. У призначений день тисячі марнославних речей були зібрані на площі в італійській Флоренції і спалені. Подія отримала назву “Вогнище суєти”.

До таких крайнощів Савонаролу могли надихнути деякі приголомшуючі твердження з Нагірної проповіді. “Коли праве око твоє спокушає тебе, – його вибери, і кинь від себе”, – сказав Ісус. – “І як правиця твоя спокушає тебе, – відітни її й кинь від себе” (Мт. 5:29-30). Якщо ми тлумачимо слова Ісуса Христа буквально, то упускаємо з виду суть послання. Уся проповідь скоріше за все закликає дивитися глибше і зосереджуватися на стані сердець, ніж засуджує поведінку на підставі зовнішніх розваг і спокус.

Вогнище суєти стало яскравим видовищем знищення речей і витворів мистецтва, однак навряд чи воно змінило серця його учасників. Тільки Бог може змінити серце. Ось чому псалмоспівець молився: “Серце чисте створи мені, Боже” (Пс. 51:12). Важливим над усе є наше серце.