Письменниця Мерилін Макентайр розповіла, як почула від своєї подруги, що “протилежністю заздрощам є святкування”. Попри інвалідність подруги і хронічний біль, який обмежував здатність розвивати свої таланти, їй до самої смерті вдавалося унікальним чином виявляти радість і радіти разом з іншими, “цінуючи кожну зустріч”.
“Протилежністю заздрощам є святкування”. Ця думка мене вразила і нагадує про моїх друзів, які здатні щиро радіти за інших.
У пастку заздрощів легко потрапити. Годуючись нашими найбільш вразливими місцями, нашими найглибшими ранами і страхами, заздрість нам шепоче, що ми б не страждали і не почувалися б так погано, якби тільки були більш схожі на того чи іншого.
У другому розділі свого Першого послання апостол Петро нагадує віруючим, що єдиним способом позбавитись обману заздрощів є глибоке вкорінення в істину, пізнання, “що добрий Господь” (вв. 1-3). Ми здатні “ревно від щирого серця [любити] один одного” (1 Петр. 1:22), якщо знайомі зі справжнім джерелом нашої радості, зі “Словом Божим живим та тривалим” (в. 23).
Порівняння себе з іншими можна позбавитись, якщо пам’ятаємо, хто ми є насправді – улюблений і “вибраний рід… люд власности Божої”, який Він “покликав… із темряви до дивного світла Свого” (1 Петр. 2:9).
