Чарла помирала, і вона про це знала. Жінка лежала на лікарняному ліжку, як раптом у її палату ввійшов лікар з групою молодих інтернів. Упродовж наступних декількох хвилин лікар, не звертаючи уваги на хвору, описував інтернам її стан. Нарешті він повернувся до неї і запитав: “Як ви?” Чарла трішки усміхнулася і щиро розповіла групі про надію і мир в Ісусі Христі.
Дві тисячі років тому побите й оголене тіло Ісуса принизливо висіло на хресті перед натовпом людей. Чи розгнівався Він на Своїх катів? Ні. Ісус Христос сказав: “Отче, відпусти їм, – бо не знають, що чинять вони!” (Лк. 23:34). Будучи хибно обвинуваченим і розіп’ятим, Ісус молився за Своїх ворогів. Згодом Він звернувся до ще одного приниженого чоловіка, до злочинця, і сказав, що той завдяки своїй вірі в Нього невдовзі буде з Ним “в раю” (в. 43). Попри біль і знеславлення Господь Ісус промовляв іншим слова надії і життя.
Завершивши своє свідоцтво про Христа, Чарла подивилася на лікаря, у його повні сліз очі, і запитала: “А як ви?” Завдяки Христовій благодаті та силі вона промовляла слова життя, виявляючи турботу і любов до присутніх у палаті. У яких би складних обставинах ми не перебували, покладаймося на Бога, і Він допоможе нам з любов’ю казати слова життя.
