У шкільному спортзалі проходив баскетбольний матч між командами шестикласників. Поки батьки на трибунах вболівали за своїх хлопчиків, молодші брати та сестри гралися в шкільному фойє. Раптом замиготіли лампочки і почувся звук сирен. Спрацювала пожежна сигналізація. Через декілька секунд до спортзалу забігли діти в пошуках своїх батьків.
Пожежі не було; сигналізація спрацювала випадково. Однак мене вразила поведінка дітей. Відчувши небезпеку, вони одразу побігли до батьків. Яка чудова картина дитячої впевненості в тих, хто міг дати їм відчуття безпеки та захищеності у хвилини страху!
Біблія розповідає про час, коли Давид відчував сильний страх. Цар Саул та інші численні вороги (2 Сам. 22:1) переслідували його всюди. Втім Господь урятував його від усіх загроз, і вдячний Давид заспівав пісню хвали про Божу допомогу: “Господь моя скеля й твердиня моя… Спаситель Він мій” (в. 2). Коли “тенета шеолу” і “пастки смертельні” (в. 6) обплутали його, він покликав до Бога, і Бог його почув (в. 7). Зрештою, Давид проголосив: “Він мене врятував” (вв. 18, 20, 49).
У часи страху та невизначеності ми можемо прибігти до “скелі” (в. 32). Якщо ми кличемо до Бога, Він дає нам притулок (вв. 2-3).
