Молода жінка не могла заснути. Вона вже багато років страждала від фізичної вади, а завтра їй треба було опинитися в центрі уваги на церковному ярмарку, щоб зібрати пожертви на отримання вищої освіти. “Однак я не гідна цього” , – думала Шарлотта Елліотт. Ворочаючись у ліжку, вона сумнівалась як у власних здібностях, так і у своїй духовності та благочесті. Наступного дня, все ще не маючи спокою, вона взяла до рук перо і написала слова відомого нам гімну:

“Такий, як є, без діл, без слів,

Прийнявши з радістю поклик Твій,

І з вірою у кров святу

До Тебе, Господи, я йду!”

Слова, написані в 1835 році, співзвучні з тим, як Ісус запрошував до служіння Своїх учнів. Він їх кликав не тому, що вони були готові, а тому що Він уповноважив їх такими, як є. Дванадцять учнів були розмаїтою групою, до якої входили, наприклад, митник, зілот, двоє амбіційних братів (див. Мр. 10:35-37) і Юда Іскаріотський, “що й видав Його” (Мт. 10:4). Однак Ісус дав їм владу “[уздоровляти] недужих, [воскрешати] померлих, [очищати] прокажених, [виганяти] демонів” (в. 8). Він послав їх без грошей, багажу, зміни одягу та взуття, і навіть без посохів (вв. 9-10).

“Оце посилаю Я вас”, – сказав їм Ісус (в. 16), і цього було достатньо. І нам, які сьогодні кажуть Йому “так”, також достатньо Христа.