Я сіла на церковну лаву позаду моєї подруги. Група поклоніння щойно почала співати пісню “Я можу лише уявити”. Здійнявши руки, я славила Бога. Солодке сопрано Луїзи, моєї подруги, гармонійно звучало з моїм голосом. Згодом вона розповіла мені про свої проблеми зі здоров’ям, і ми вирішили разом молитись за її лікування від раку.
Через декілька місяців Луїза сказала, що боїться помирати. Схилившись над її ліжком, я поклала свою голову поряд з її головою, прошепотіла молитву і тихо заспівала нашу пісню. Я можу лише уявити, як всього через декілька днів Луїза вже поклонялась Ісусу в Його безпосередній присутності.
Апостол Павло утішав читачів, які стикались зі смертю (2 Кор. 5:1). Страждання на цім боці вічності можуть викликати смуток, втім наша надія корениться в небесному житті, у вічному перебуванні з Ісусом Христом (вв. 2-4). Хоча Бог створив нас із прагненням до вічного життя з Ним (вв. 5-6), Його обітниці мають впливати на наше життя для Нього зараз (вв. 7-10).
Живучи заради Ісуса і чекаючи на Його прихід або на наш поклик повернутись додому, радіймо миру Його постійної присутності. Що ми відчуємо у мить, коли залишимо земні тіла і ввійдемо у вічність з Ісусом? Ми можемо лише уявити!
