Декілька років тому нашу церкву попросили прийняти біженців, які тікали зі своєї країни після бурхливої зміни політичного керівництва. Приїжджали цілі родини, маючи при собі лише невелику сумку речей. Декілька родин із нашої церкви відкрили для біженців свої домівки, у тому числі і ті, у кого було мало вільного місця.

Їхня гостинність нагадує про Божу заповідь, дану ізраїльтянам, коли ті входили в Землю Обітовану (Повт. 24:19-21). Будучи землеробами, вони розуміли важливість урожаю, який був необхідний для того, аби прожити до наступного року. Тому Боже повеління: “коли будеш жати жниво своє на своїм полі, і забудеш на полі снопа, не вернешся взяти його, – він буде приходькові, сироті та вдові” (в. 19), є закликом довіряти Богу. Ізраїльтяни повинні були практикувати щедрість не тоді, коли вони знали, що мають достатньо, а тоді, коли давали від щирого серця.

Прояв такої щедрості був також нагадуванням, що ізраїльтяни самі були рабами в Єгипті (вв. 18, 22) . Колись вони були пригноблені та знедолені, але Божа милість звільнила їх від рабства.

Християни також покликані бути щедрими. Апостол Павло нагадує: “[Христос], бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом” (2 Кор. 8:9). Ми даємо, бо Він дав нам.