Понад двісті мільйонів людей різних віросповідань щороку здійснюють паломництво. Протягом століть для багатьох паломників ціллю була подорож до святого місця, щоб отримати благословіння. Йшлося про те, щоб дістатися до храму, собору, святині чи іншого місця, де можна отримати його.

Натомість кельтські християни Британії сприймали паломництво зовсім по-іншому. Вони вирушали в дику природу в невідомому напрямку або дозволяли своїм човнам дрейфувати, куди б їх не занесло океаном. Для них паломництво означало довіру Богу на незнайомій території. Будь-яке благословіння вони знаходили не в пункті призначення, а під час самої подорожі.

Текст 11-го розділу Послання до євреїв був важливим біблійним уривком для кельтів. Оскільки життя в Христі означає залишити позаду шляхи світу і йти, як чужинці, до Божого міста (вв. 13-16), паломництво перегукувалось з їхньою життєвою подорожжю. Довіряючи Богу, що Він забезпечить їхній нелегкий, неходжений шлях, паломники зростали у вірі, якою жили герої давнини (вв. 1-12).

Незалежно від того, йдемо ми фізично чи ні, нам треба засвоїти наступний урок. Для тих, хто довірився Ісусу, життя є паломництвом до Божої небесної країни. Подорожуючи, не втрачаймо можливості відчути благословіння Божого забезпечення на цьому шляху.